Індекс рубрикатора НБУВ: Е623.334.251.2*80

Рубрики:

Clupeiformes Оселедцеподібні

Шифр НБУВ: Ж27025 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Е621.155.23*99

Рубрики:

Malacostraca Вищі ракоподібні

Шифр НБУВ: Ж27025 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведенное исследование на уровне аллозимов и секвенирования последовательностей двух митохондриальных генов подтверждает концепцию, согласно которой в восточноевропейской фауне присутствуют четыре вида этого подсемейства, три из которых: Anodonta cygnea Linnaeus, 1758; A. anatina Linnaeus, 1758; Pseudanodonta complanata (Rossmassler, 1835), аборигенные и один - адвентивный (Sinanodonta woodiana Lea, 1834). Проанализированы морфологические диагностические признаки, часть из которых может быть использована при определении этих видов.

В реках северной Украины путем кариологического и аллозимного анализа установлена естественная гибридизация обыкновенной Cobitis taenia (Linnaeus, 1758) и золотистой Sabanejewia aurata (De Filippi, 1863) щиповок, первично приводящая к образованию диплоидных гибридов. Кроме того, некоторые водоемы населены преимущественно триплоидами С. taenia - С. tanaitica - S. aurata биотипов. Поскольку доля подобного рода гибридных биотипов существенно превышает численность особей S. aurata, сделан вывод о том, что гибридизация достаточно обычного и эврибионтного вида С. taenia с явно более редким стенобионтным, каким и является S. aurata, носит поглощающий характер.

Аллозимный, кариологический и морфологический анализы подтверждают присутствие толстопалого рака Astacus pachypus (Rathke, 1837) в Украине. Этот редкий вид найден только в 2-х небольших соседних локалитетах на Нижнем Днепре. Он характеризуется уникальным набором хромосом (2n = 116) и отличающимся пулом аллозимов, что вместе с морфологическими особенностями позволяет четко отличить этот вид от 3-х остальных видов раков фауны Украины.

Моделирование экологической ниши с помощью метода максимальной энтропии было использовано для оценки условий пребывания 13 видов амфибий и картирования их распространения на территории Западного Подолья (Украина). Среди предикторов были использованы показатели климата, рельефа и антропогенного воздействия (оценивается по интегрированному индексу "человеческий след"). Среди важнейших факторов, которые определяют пригодность и распределение мест обитания амфибий, были "средняя температура самого холодного квартала" и "изотермичность". Другой существенный вклад вносит индекс "человеческого следа". Это может означать, что инфраструктура, созданная человеком, формирует благоприятные условия для амфибий и, возможно, это явление более распространено, чем представлялось ранее. Отмечены территории, которые в первую очередь должны представлять интерес для охраны амфибий (вид Bombina variegata взят в качестве примера) и создана карта, которая обобщает видовое богатство исследованного региона.

Моделирование экологической ниши с помощью метода максимальной энтропии было использовано для оценки условий пребывания 10-ти видов рептилий и их распространения на территории Западного Подолья (Украина). Среди предикторов были использованы показатели климата, рельефа и антропогенного воздействия (оценивается по интегрированному индексу "человеческий след"). Среди важнейших факторов, которые определяют пригодность и распределение мест обитания рептилий, были "изотермичность", "сезонность температурного режима" и "средняя температура самого холодного месяца". Также существенный вклад вносит индекс "человеческого следа". Это может означать, что инфраструктура, созданная человеком, может формировать благоприятные условия для рептилий. Отмечены территории, которые в первую очередь должны представлять интерес для охраны рептилий, и созданы карты, которые обобщают прогнозируемую пригодность среды обитания и видовое богатство исследованного региона, что может быть использовано для целенаправленных природоохранных мероприятий.

Порівняння репродуктивних параметрів щипавок роду Cobitis різного ступеня плоїдності довело, що найбільшою абсолютною плодючістю характеризуються диплоїдні щипавки, суттєво меншою - триплоїдні і ще нижчою - тетраплоїдні. При цьому у останніх, незважаючи на максимальні значення розмірно-вагових показників, відзначено мінімальну кількість ікринок, найменші розміри яєчників, але найбільшу за розміром ікру. Очевидно, що причиною успішної експансії поліплоїдних щипавок у водні системи України, що супроводжується пригніченням диплоїдних аборигенної форми C. taenia, є не їх вища плодючість, а зміни річкових гідросистем, які викликані тотальним зарегулюванням.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е623.334.252.5

Рубрики:

Cypriniformes Коропоподібні

Шифр НБУВ: Ж27025 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Моделювання ареалів двох видів-двійників звичайних полівок Microtus arvalis - M. levis з акцентом на точки знахідок з області інтерградації ареалів показало збіг зони оптимальних умов для цих видів з їх реальними ареалами (критерій AUC >> 0,9). Відмінності ж пов'язані як з розподілом особин в зони з посередніми умовами, так і з наявністю сприятливих територій, де ці види не зустрічаються. Судячи з характеру розміщення областей, в яких види відсутні, можна зробити висновок, що причиною обмеження в географічному поширенні видів є не розглянуті фактори (в т. ч. біокліматичні), а конкурентні взаємодії, що не надають змоги особинам одного виду розселятися в межах ареалу іншого. Ареали цих видів формуються під дією 4 - 5 основних биокліматичних факторів, набір і ступінь впливу кожного з яких у різних видів неоднозначні. Якщо для M. arvalis основним є первинна валова продукція, на яку припадає 42 % загального впливу, то для M. levis характерно кумулятивний вплив ряду факторів.

Аналіз сучасних поселень карасів у водних системах Східної України виявив переважання в регіоні дигенетичного китайського карася, Carassius auratus, чисельність якого становила 78,7 % загальної кількості обстежених представників роду. Другу групу становить гіногенетічний срібний карась, C. gibelio (14,3 %), представлений біотипами клону і рекомбінантними індивідуумами. Звичайний карась, C. carassius (3,6 %), виявився рідкісним, і його чисельність не перевищувала кількості спійманих гібридів C. auratus х C. carassius (3,4 %). Ретроспективний аналіз літературних даних і музейних колекцій надав змогу описати зміни видового складу роду, що відбулися за останні 150 років. За цей період карась, C. carassius, який був єдиним і найпоширенішим представником роду Carassius Jarocki, 1822 в регіоні, став майже вимерлим видом. Тим часом представники групи видів срібних карасів C. auratus + C. gibelio, що з'явилися в регіоні в кінці 1960-х рр., швидко збільшили свою чисельність і стали найчисленнішою рибою Східної України. Виявлена тенденція не є унікальною для досліджуваного регіону; в цілому це відображає європейську тенденцію для карасів. Причини цього - зарегулювання річок і руйнування заплавних екосистем. Вторинними факторами елімінації C. carassius є конкурентні відносини особин, що представляють ці види, і легка гібридизація, за яких численніший вид, C. auratus, поглинає рідкісний C. carassius.

Курганцева миша, Mus spicilegus, є ендемічною для Європи і останніми роками розширює свій ареал. В Україні це розширення відбувається на північ та схід, також вид відновлюється в місцях, де раніше перебував, проте в минулому зник. Запропоновано вважати, що кліматичні умови можуть бути основними чинниками, які сприяють або обмежують розширення ареалу M. spicilegus у Східній Європі. Мета дослідження - доповнити знання про поширення виду та оцінити його потенційний ареал в Україні за допомогою методів моделювання екологічної ніші. Для цього використано відомі місця реєстрації M. spicilegus (в Україні та сусідніх районах) та кліматичні параметри довкілля. Після поправки вибірки на зміщення та просторову автокореляцію для моделювання були взяті до уваги 73 реєстрації виду. Алгоритм, використаний у даній роботі, Maxent (Phillips et al., 2006), є алгоритмом машинного навчання і потребує, крім кліматичних параметрів, лише відомостей про перебування виду. За цим алгоритмом відзначено важливість і значення ряду біокліматичних параметрів, особливо тих, що характеризують умови зимівлі, за яких вищі середні температури сприяють виду, тоді як збільшення опадів призводить до протилежного ефекту. Зміщення ареалу виду в цілому на північ в Україні, як правило, може бути пов'язано з підвищенням (з 1980-х рр.) середньої температури зимового сезону. Зроблено припущення, що цей процес експансії буде продовжуватися разом зі змінами клімату, і нові знахідки виду можуть бути використані для моніторингу таких змін.