Проведено теоретичне дослідження наявних підходів до визначення рівня безпеки страхового ринку, запропоновано прикладний інструментарій оцінки факторів впливу на безпеку страхового ринку цілеорієнтованого на ідентифікацію джерел загроз та визначення перспектив подальшого розвитку. Розкрито логіку реалізації когнітивного підходу до моделювання безпеки страхового ринку. Також за результатами когнітивного моделювання було обгрунтовано концепти забезпечення безпеки страхового ринку, а також причинно-наслідкові зв'язки між ними.

Наведено методологічні підходи до визначення і оцінки рівня стійкості економіки до загроз економічній безпеці. На основі аналізу методів моделювання і типів моделей розроблено послідовність та структуру моделі процесу ідентифікації стійкості економіки до загроз економічній безпеці. Запропоновано й обгрунтовано використання інтегральної оцінки стійкості економіки до загроз економічній безпеці за окремими індикаторами.

На сьогодні відтворення природоресурсного потенціалу країни як частини загального процесу природокористування є головним на даному етапі розвитку соціоеколого-економічних відносин, які склалися в системі "природа - матеріальне виробництво - суспільство". Вирішення проблеми зменшення негативних проявів дії зазначеної системи полягає в аналізі особливостей виробництва, споживання та організації системи раціонального природокористування в Україні.

Проведено аналіз успішного досвіду застосування фінансових інструментів стимулювання інвестиційної діяльності в зарубіжних країнах. Визначено, які аспекти зарубіжного досвіду в цій сфері доцільно застосовувати в Україні. Розглянуто ключові фактори успіху використання фінансового інструментарію для активізації інвестування у США, Франції, Німеччини, Великобританії, Японії, Грузії, Швеції, Китаї, Польщі. Аргументовано, що для реалізації пріоритетних завдань щодо активізації інвестиційної діяльності, як фінансової основи інноваційних змін в економіці, доцільно використовувати комплексний підхід до застосування зазначених інструментів. Зроблено акцент на важливості застосування податкових стимулів розвитку та підтримки інвестиційної діяльності. Це зумовлює пошук найвагоміших фінансових інструментів впливу в контексті інвестиційної діяльності. Наведено аргументацію щодо формування інвестиційної інфраструктури, інтеграцію у глобальний інвестиційний простір, формування податкових та інших економічних преференцій для інвесторів, що, на відміну від наявних, визначають основні напрями світового інвестиційного розвитку та розширюють просторові межі поширення технологічних укладів і сприятимуть синхронізації структурних зрушень на основі ідентифікації напрямів формування інвестиційного ресурсу України в перспективі. Слід зазначити, що в Україні досвід економічно розвинених країн не може бути просто перенесений, доцільно взяти до уваги специфіку країни й адекватно оцінювати сучасний економічний стан.

Розглянуто інсайдерські загрози (ІЗ) у компаніях, що належать до різних секторів економіки, а також визначено різні методи їхньої оцінки. Проблема витоку інформації стає дедалі важливішою для компаній в усіх галузях економічної діяльності. Проблема ІЗ набуває все більшого значення, оскільки компанія може понести втрати не лише через витік інформації про її винаходи, а й через судові позови в разі крадіжки особистої інформації клієнтів, контрагентів тощо. Це означає, що для виходу на міжнародні ринки українські компанії повинні мати належний рівень захисту не тільки конфіденційної інформації компанії, а й даних про клієнтів, контрагентів тощо. Мета роботи - аналіз наявних методологічних підходів до оцінки ІЗ на підприємстві як складової економічної та кадрової безпеки. Зроблено висновок, що різні галузі промисловості та сфера послуг мають різну вразливість до ІЗ, тому застосовують особливі підходи до управління ІЗ і кадрової безпеки. Встановлено, що витоки інформації є серйозною загрозою економічної та кадрової безпеки підприємства. Підприємства досягають значних успіхів і створили ефективні процедури для запобігання зовнішнім загрозам, однак захист від внутрішніх загроз залишається на дуже низькому рівні. У процесі дослідження надано визначення поняттю внутрішнього зловмисника, виділено окремі типи ІЗ і встановлено, які основні дії виконують співробітники підприємства перед проведенням інсайдерської атаки. Доведено, що ступінь вразливості до ІЗ визначається типом господарської діяльності компанії та ліквідністю інформації, яку можуть вкрасти. Найбільше витоків спостерігається у високотехнологічних компаніях і фармацевтичних компаніях, тоді як найліквіднішою є інформація в банках, фінансових установах, промислових і торговельних компаніях.

Досліджено сучасний стан упровадження цифрових технологій в Україні та світі в контексті розвитку інформаційної економіки. Визначено ключові відмінності, обгрунтовано необхідність системних дій як на регіональному, так і на загальнонаціональному рівнях для ефективного впровадження цифровізації. Наведено дані щодо рівня розвитку цифрової економіки в Україні загалом і в регіонах зокрема та приклади успішного впровадження цифровізації в деяких країнах світу. Досліджено, що Україна посідає одне з перших місць у Європі за кількістю населення, що має доступ до мережі "Інтернет", проте, незважаючи на це, відсоток населення, який використовує Інтернет для отримання цифрових послуг, залишається низьким. Установлено, що процес цифровізації економіки України якісно відрізняється від аналогічного в розвинених країнах. В умовах стрімкого розвитку інформаційної економіки з метою подолання наявного розриву з розвиненими країнами у процесах цифровізації, в Україні потрібно реалізувати низку заходів, серед яких: створення нормативно-правової бази функціонування цифрової економіки, впровадження та популяризація цифрових платформ та сервісів для бізнесу та населення, реформування системи освіти з метою ефективної підготовки спеціалістів цифрової епохи, створення ефективної цифрової інфраструктури, сприяння впровадженню технологій Індустрії 4.0 у промисловості тощо. Реалізація запропонованих дій надасть можливість наблизити Україну до рівня цифровізації розвинених країн і підвищити соціально-економічний розвиток держави. Окреслено компоненти цифрової трансформації регіонів України, серед яких акцентовано увагу на створенні ефективної цифрової інфраструктури; запроваджено технологій Індустрії 4.0 у промисловості; електронному врядуванні та підготовці робочої сили за вимогами цифрової економіки. Зазначено, що процес цифровізації повинен мати системний характер як на національному, так і на регіональному рівнях.

Охарактеризовано підходи щодо визначення сутності розуміння понять "публічні фінанси" та "управління публічними фінансами" у контексті адміністративно-фінансової децентралізації. Здійснено дослідження щодо наявного стану економічного розвитку України та проаналізовано систему управління публічними фінансами. Показано динаміку співвідношення доходів і видатків Державного та місцевих бюджетів й описано національний і субнаціональний рівні у фінансуванні публічних видатків. Наведено послідовність досягнення нового рівня добробуту населення та окреслено шляхи державного впливу на місцевий економічний розвиток. Наведено зміст діяльності держави щодо управління фінансовими ресурсами та публічного значення фінансів. Приділено увагу фінансовій спроможності ОТГ і наявним позитивним зрушенням у межах реформи децентралізації в Україні. Наголошено на необхідності вдосконалення управління публічними фінансами, що засвідчено розмірами дефіциту бюджету. Наведено поділ бюджетних видатків за функціональною класифікацією між національним і субнаціональним рівнями та констатовано спад фінансової самостійності субнаціональних бюджетів. Проведено оцінювання рівня довіри до послуг з управління фінансовими активами територіальних громад на підставі розрахунку відповідного індексу та встановлено зв'язок між виокремленими показниками (грошові витрати населення; вклади фізичних осіб в інвестиційні фонди; заощадження населення; обсяг капітальних інвестицій; обсяг інвестицій в Україні; активи інвестиційних фондів) і рівнем довіри населення до управління фінансовими активами ОТГ.

Наведено загальні тенденції розвитку вітчизняної тіньової економіки у період 2013 - 2020 рр. Систематизовано проблеми управління протидією корупції в умовах цифровізації національної економіки. Наведено етапи формування фінансового механізму державного управління процесом протидії корупції національної економіки. Запропоновано виокремити 4 складові вітчизняної економічної системи, які мають вразливі напрями функціонування, що належно не захищені від незаконного використання доходів, отриманих злочинним шляхом. Ідентифіковано завдання функціонування системи моніторингу як вимога розвитку цифровізації національної економіки. Запропоновано модель інформаційного забезпечення державного механізму регулювання процесів протидії корупції як сукупності взаємодіючих підсистем, що мають своє призначення в умовах цифровізації національної економіки. Побудова моделі інформаційного забезпечення державного механізму регулювання процесів протидії корупції вимагає врахування таких чинників, як характеристика структури та особливості функціонування державних механізмів у зазначеній сфері, що зумовлює доцільність використання такої моделі як у науковій, так і практичній площині. Для реалізації встановлених стратегічних цілей фінансового механізму протидії корупції в Україні в умовах цифровізації національної економіки необхідно дотримуватись відповідного алгоритму дій, які запропоновано у вигляді взаємопов'язаних комплексних етапів. Доведено, що дотримання етапів реалізації завдань фінансового механізму протидії корупції в Україні в умовах цифровізації сприяє забезпеченню активізації функціонування суб'єктів господарювання у легальному секторі. Для ефективного зниження рівня тіньового сектору економіки бажано провести грунтовні зміни в макроекономічній політиці, які орієнтовані на перехідне до валового зростання показників, а до якісного зростання ефективності функціонування економіки, що сприяє формуванню необхідних умов для розвитку виробництва в легальному секторі та переходу на інноваційно-інвестиційний шлях розвитку.

Обгрунтовано актуальність налагодження обслуговування клієнтів фармацевтичних компаній з огляду на вимоги стандартів менеджменту якості та специфічність лікарських засобів як товару. Доведено недостатність теоретико-методологічного опрацювання даного питання в науковій літературі. Визначено окремі аспекти, за якими проводилися дослідження, зокрема у фармації. Мета дослідження - обгрунтування підходів для проведення оцінки рівня обслуговування клієнтів фармацевтичних компаній. Проведено аналіз факторів у взаємодії виробників ліків та їхніх клієнтів, що викликають незадоволення та припинення відносин. Установлено, що серед нецінових факторів найбільш вагомими є фактори незадоволення рівнем обслуговування, а саме незадоволення строками обслуговування, неналежне зберігання лікарських засобів і низький рівень документального супроводу поставок. Визначено функціональні напрями проведення оцінки рівня обслуговування клієнтів виробничих фармацевтичних компаній - якість поставок, комерційне обслуговування, транспортно-складське обслуговування, інформаційне обслуговування. За кожним із обраних функціональних напрямів обгрунтовано систему локальних показників оцінки, що відбиралися шляхом багатоетапної фільтрації за допомогою анкетування та кореляційно-регресійного аналізу. Запропоновано як інструмент оцінки рівня обслуговування клієнтів використовувати таксономічний аналіз, перевагою якого є агрегація великого масиву інформації та простота інтерпретації результатів. Спираючись на запропоновано розробки, проведено оцінку рівня обслуговування клієнтів провідних фармацевтичних компаній України: АТ "Фармак", АТ "Біолік", АТ "Лекхім", ТОВ "ФК "Здоров'я", ПАТ "Хімфармзавод "Червона зірка". Установлено, що стан обслуговування клієнтів у досліджуваних вітчизняних фармацевтичних компаніях досить різний, оскільки значення таксономічних інтегральних показників коливається в межах від 0,6 до 0,8. Також запропоновано шкалу оцінки рівня обслуговування клієнтів за величиною інтегрального показника.