Ключ. слова: phytohotmones balance, temperature stress, Triticum aestivum, resistance
Індекс рубрикатора НБУВ: Е50*725.386

Рубрики:

Загальна ботаніка

Шифр НБУВ: Ж22024 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проанализированы данные литературы и результаты собственных исследований авторов о роли жасмоновой кислоты в регуляции биохимических процессов растений и ее возможном применении в биотехнологии. Рассмотрены основные этапы синтеза жасмонатов. Описаны свойства энзимов, которые принимают участие в биосинтезе жасмонатов. Приведены данные об участии жасмоновой кислоты и ее производных в регуляции прорастания семян, процессов старения, детерминации пола, образовании целлюлозы, особенностях взаимодействия с абсцизовой кислотой, а также в экспрессии генов,формировании иммунной реакции при стрессах и поражениях патогенами. Освещено влияние жасмоновой кислоты на ультраструктуру клеток. Рассмотрены перспективы использования жасмонатов в биотехнологических исседованиях.

Мета роботи - дослідити продукування цитокінінів лікарськими базидієвими грибами. Уперше методом високоефективної рідинної хроматографії було ідентифіковано цитокініни та визначено їх вміст у міцелярній біомасі 6 видів (Ganoderma lucidum, Trametes versicolor, Fomitopsis officinalis, Pleurotus nebrodensis, Grifola frondosa, Sparassis crispa). Виявлено зеатин (транс- і цис-форма), зеатинрибозид, зеатин-О-глюкозид, ізопентеніладенозин та ізопентеніладенін, проте всі ці форми були присутні лише в одного виду (G. lucidum, штам 1900). Найбільший сумарний вміст цитокінінів визначено у F. officinalis, штам 5004. У міцелярній біомасі S. сrispa, штам 314, і F. оfficinalis, штам 5004, виявлено найвищий рівень рибозидних форм цитокінінів (зеатинрибозиду й ізопентеніладенозину). Обговорено можливий взаємозв'язок між лікарськими властивостями досліджених базидіоміцетів та виявленими цитокінінами. S. сrispa, штам 314, і F. оfficinalis, штам 5004, розглядають як перспективні види для створення біотехнології одержання з їх міцелярної біомаси препаратів із біологічною активністю. Одним із можливих технологічних підходів може бути висушування грибного матеріалу.

В огляді наведено дані літератури останніх років із молекулярної ензимології ліпоксигеназ - протеїнів, задіяних у реакціях пероксидного окиснення ліпідів і знайдених у тварин і рослин. Розглянуто й узагальнено існуючі уявлення щодо особливостей будови, каталітичних властивостей і функціонування ензимів родини ліпоксигеназ і продуктів їх каталітичної активності в рослинах. Обговорено питання локалізації ензиму в рослинних клітинах і тканинах, еволюції та розповсюдження ліпоксигеназ, участі в утворенні сигнальних речовин, задіяних у формуванні адаптаційної відповіді на абіотичні та біотичні стресорні чинники, а також регуляції активності ліпоксигеназної (ЛОГ) сигнальної системи. Розглянуто елементи процесів рецепції та трансдукції сигналів ЛОГ-шляху до геному. Увагу приділено жасмонатам, метаболітам аленоксидсинтазної гілки ліпоксигеназного каскаду. Ці метаболіти виявляють високу біологічну активність, повсюдно поширені в рослинних організмах, а також беруть участь у регуляції життєво важливих процесів. Проаналізовано результати щодо філогенії ліпоксигеназ, можливості існування спільного попередника сучасних ізоформ ензиму про/евкаріот. Надано окремі результати власних досліджень щодо використання показників каталітичної активності ліпоксигеназ як біологічних маркерів під час дослідження стресостійкості рослин.

Проведено порівняння мікроструктури листкової поверхні, пігментного спектра, вмісту фітогормонів і складу ліпідів у галофітів із різною метаболічною та фізіологічною стратегіями адаптації до засолення Polygonum maritimum L. та Euphorbia paralias L., які зростали у природних умовах на дюнах Поморійського озера (Болгарія). У P. maritimum продихи знаходяться по обидва боки листка нижче рівня кутикули, тоді як у E. paralias - лише на абаксіальному боці й оточені складками кутикули. Значна кількість каротиноїдів (у порівнянні з хлорофілами) у листках P. maritimum указує на те, що ці пігменти виконують світлозбиральну функцію та можуть передавати додаткову енергію на хлорофіли. У листках E. paralias і P. maritimum переважають вільна абсцизова кислота і кон'югована індоліл-3-оцтова кислота. Неактивні цитокініни (цис-зеатин і зеатин-О-глюкозид) домінують у листках E. paralias, тоді як у листках P. maritimum міститься значна кількість ізопентенільних форм цитокінінів. Наявність великої концентрації насичених жирних кислот забезпечує зменшення проникності мембран і кращу солестійкість. Зроблено висновок, що екологічна стратегія галофітів поєднує комплекс структурних і функціональних пристосувань і визначає успішне існування за умов засолення.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е522.6*72

Рубрики:

Polypodiophyta Папоротеподібні (поліподіофити) Filicinae

Шифр НБУВ: Ж21341/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Якісний склад і динаміку цитокінінів у ваях і кореневищах багаторічних папоротей Dryopteris filix-mas і Polystichum aculeatum (Dryopteridaceae) досліджено методом високоефективної рідинної хроматографії у поєднанні з мас-спектрометрією. Спорофіти вивчали на стадіях інтенсивного вегетативного росту (квітень), формування спорангіїв (травень) і спороношення (червень). Рослини P. aculeatum аналізували також на стадії зимової вегетації (лютий). Виявлено нагромадження транс-зеатину у ваях P. aculeatum на стадії інтенсивного росту, тоді як у D. filix-mas зростання вмісту цього цитокініну спостерігалося у період формування спорангіїв. У обох видів папоротей на стадії спороношення у ваях і кореневищах зростав рівень зеатинрибозиду. Припинення інтенсивного росту папоротей супроводжувалося нагромадженням кон'югату - зеатин-O-глюкозиду. На певних стадіях розвитку спорофітів було знайдено ізопентенільні форми цитокінінів: у D. filix-mas невисокі рівні ізопентеніладеніну - в період спороношення, а в P. aculeatum - досить значні кількості ізопентеніладенозину й ізопентеніладеніну у ваях на стадії інтенсивного росту й в кореневищах - під час формування спорангіїв. У ваях P. aculeatum у період зимової вегетації акумулювалися активні вільні форми цитокінінів - транс-зеатин і зеатинрибозид, що вказує на їх участь у підтримці фотосинтетичної активності рослини за несприятливих умов. Коренева система обох видів папоротей характеризувалася більш низьким рівнем цитокінінів, ніж надземна частина рослин. Динаміка спектру й вмісту цитокінінів в органах папоротей мала видоспецифічний характер, що опосередковано свідчило про участь цих фітогормонів у контролюванні процесів росту й розвитку. Обговорено риси відмінності та подібності регуляторної ролі цитокінінів у папоротей і квіткових рослин.

Індекс рубрикатора НБУВ: П212.103-4

Рубрики:

Озима пшениця

Шифр НБУВ: Ж22412/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: П212.103-27

Рубрики:

Озима пшениця

Шифр НБУВ: Ж22412/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: П212.103-272

Рубрики:

Озима пшениця

Шифр НБУВ: Ж22412/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Е50*725.38

Рубрики:

Загальна ботаніка

Шифр НБУВ: Ж100178 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Гібереліни (ГБ), клас дитерпеноїдних фітогормонів, відіграють важливу роль у регуляції росту та розвитку рослин. Серед більш ніж 130 різних ізоформ гіберелінів лише окремі молекули мають біологічну активність. ГК1, ГК3, ГК4 і ГК7 регулюють ріст рослин завдяки деградації DELLA протеїнів і негативних регуляторів генів, експресія яких активується ГБ. Нещодавні дослідження в галузі молекулярної генетики та функціональної геноміки суттєво поглибили уявлення щодо біосинтезу, метаболізму, транспортування, сигналінгу та взаємодії ГБ з іншими фітогормонами та факторами довкілля. В огляді зосереджено увагу на участі ГБ у регулюванні росту і розвитку рослин за дії абіотичних стресів. Подано ключову інформацію про біосинтез, сигналінг та функціональну активність ГБ, узагальнено відомості про перехресну взаємодію між ГБ, ауксинами, цитокінінами, абсцизовою кислотою та іншими фітогормонами; щодо ролі ГБ в адаптації до умов посухи, засолення, високої та низької температури, забруднення важкими металами. Ефекти ГТ залежать передусім від інтенсивності й тривалості стресового впливу, а також від фази онтогенезу і толерантності рослини. Змінюючи інтенсивність біосинтезу, характер розподілу і передачі сигналів ГБ, рослини можуть регулювати стійкість до абіотичних стресів, підвищувати життєздатність і навіть уникати стресу. Обговорено питання використання ретардантів і інгібіторів біосинтезу ГБ із метою вивчення функціональної активності гормонів за дії абіотичних стресів. Увагу приділено новим біотехнологічним підходам, у яких використовують екзогенні ГБ для передпосівного праймування насіння та фоліарної обробки рослин. Висновки: подальше вивчення ролі гіберелінів у набутті стресостійкості сприятиме розвитку біотехнології екзогенного використання гормону для поліпшення росту й підвищення врожайності рослин за несприятливих умов довкілля.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.685.245-86 + Р733.685.265.401.16

Рубрики:

Хірургічне лікування хронічних тонзилітів у дітей

Шифр НБУВ: Ж24603 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Шифр НБУВ: Ж22024 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Водні екосистеми зазнають значних стресових навантажень та виснаження через надходження забруднюючих речовин неорганічного та органічного походження, що створює серйозну загрозу для здоров'я людей. Програма ООН з навколишнього середовища визначила фіторемедіацію як ефективну екотехнологію видалення, детоксикації та іммобілізації полютантів за допомогою рослин. Папороті гідрофіти родини Salviniaceae належать до перспективних фіторемедіантів. Вони характеризуються високими темпами росту, стійкістю до несприятливих екологічних чинників, здатні адсорбувати полютанти, серед яких важкі метали. Види родів Salvinia та Azolla використовують для оцінки екологічно стану водойм та дослідження екотоксикологічних ефектів забруднюючих речовин. Мета дослідження - аналіз та узагальнення новітніх наукових результатів з використанням видів родини Salviniaceae для фіторемедіації та фітоіндикації забруднених водойм. У цьому огляді наведено ключову інформацію про новітні фітотехнології, серед яких фітодеградація, фітостабілізація, ризофільтрація, ризодеградація та фітоволатизація. Охарактеризовано особливості росту і розповсюдження видів родів Salvinia та Azolla та представлено актуальну інформацію щодо використання водних папоротей для очистки забруднених водойм від важких металів, неорганічних та органічних забруднювачів. Обговорено відомості щодо фізіологічних та молекулярних механізмів адаптації видів родів Salvinia та Azolla до токсичної дії полютантів різного походження. Окрему увагу зосереджено на використанні водних папоротей родини Salviniaceae для контролю забруднення водойм.