Мета статті - з'ясування основних проблем розгляду доменних спорів та запропонувати шляхи їх подолання. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Використання цих методів дало можливість описати проблеми розгляду доменних спорів. Під час дослідження було з'ясовано, що ні вітчизняне законодавство, ні вітчизняне правосуддя належним чином не готові розглядати справи, пов'язані з доменними спорами. Оскільки на практиці постають перед проблемою з'ясування судової юрисдикції та неможливістю застосування норм міжнародного права. Перед позивачем постає проблема встановлення відповідача, виникають складнощі щодо доказування та необхідність подання заяви про забезпечення позову. Та й позивачем, найчастіше, може бути лише володілець зареєстрованої торговельної марки (знаку для послуг). Подолано проблеми розгляду доменних спорів можливо шляхом удосконалення процедури реєстрації доменних імен, що унеможливить порушення прав володільців засобів індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг, а в разі порушення цих прав закладе правове підгрунтя притягнення реєстранта у якості відповідача з іншими правопорушниками. Розглянуто найбільш проблемні питання, які виникають під час вирішення доменних спорів. Безумовно, відсутність належного законодавчого регулювання, а також необізнаність суддів та інших учасників судового процесу із технічними аспектами, делегування, переделегування та функціонування доменних імен ускладнює ефективний розгляд справ. Національні суди, особливо суди першої інстанції, найчастіше здійснюють саме помилки факту, адже не мають необхідних спеціальних технічних знань, які необхідні в цій сфері. Тому вбачається доцільним під час розгляду доменних спорів залучати відповідних фахівців у галузі інформаційних технологій, які будуть давати кваліфіковані висновки по справі. При цьому судді мають з'ясовувати у кожному окремому випадку, чи не виходить експерт за межі його компетенції.

Мета статті - з'ясувати деякі проблеми захисту комерційної таємниці та запропонувати шляхи їх подолання. Досліджено проблеми захисту комерційної таємниці в Україні, а також вивчено міжнародний досвід у сфері наведеної проблематики. Проведено аналіз норм чинного національного законодавства, які спрямовані на захист комерційної таємниці. Досліджено судову практику, а також практику відповідних уповноважених органів України щодо даної проблеми. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Використання цих методів дало можливість описати проблеми захисту комерційної таємниці. Під час дослідження було встановлено, що порушення комерційної таємниці розглядається міжнародним законодавством як факт недобросовісної конкуренції. При цьому закони про недобросовісну конкуренцію країн континентальної (пандектної) системи права засновані на теорії конфіденційності (фактичної монополії). Тому зарубіжний досвід саме країн континентальної (пандектної) системи права має особливе значення для формування українського законодавства про комерційну таємницю. Країни із сильними правовими системами, зокрема країни Європи, активно створюють та приймають нормативно-правові акти, спрямовані на захист комерційної таємниці. У цьому контексті досліджено Директиву 2016/943 Європейського Парламенту та Ради від 8 червня 2016 р. про захист нерозкритих ноу-хау і комерційної інформації (комерційної таємниці) від їх незаконного придбання, використання та розкриття. Проаналізовано правовий досвід щодо захисту права доступу до комерційної таємниці деяких зарубіжних країн. Обговорено огляд на специфіку досліджуваного об'єкта прав інтелектуальної власності та на підставі аналізу міжнародного досвіду виявлено, що національні підходи щодо способів захисту прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю є недостатньо ефективними, оскільки не передбачають та не забезпечують максимальної матеріальної сатисфакції для особи, право доступу якої порушено, та досить суворих наслідків для особи-порушника. Запропоновано вдосконалити чинне законодавство України щодо захисту комерційної таємниці.

Мета статті - розгляд проблемних питань щодо недобросовісної конкуренції в патентному праві, зокрема, патентного тролінгу. Для цього було проаналізовано поняття "патентний тролінг" і "патентний троль". Визначено види патентних тролів. Установлено ознаки і особливості патентного тролінгу в Україні та причини його поширення. Розглянуто прояв недобросовісної конкуренції, що полягає у зловживанні правами інтелектуальної власності. Надано рекомендації щодо введення ефективного механізму боротьби з патентними тролями та притягнення їх до відповідальності за недобросовісну конкуренцію. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. Використання цих методів дало можливість описати та запропонувати шляхи вирішення проблеми щодо недобросовісної конкуренції в патентному праві, зокрема, патентного тролінгу. Жодна норма в національному законодавстві безпосередньо не передбачає відповідальності патентних тролів за зловживання правами, в тому числі за конкурентним законодавством. Українським законодавством не передбачено відповідальності патентних тролів за зловживання правами, які певним чином мають умовний характер, оскільки надаються під їх особисту відповідальність у частині відповідності об'єкта умовам патентоздатності чи критеріям охороноздатності. У зв'язку з цим необхідно усунути причини та умови, які сприяють зазначеному негативному явищу на законодавчому рівні. Обговорено фактично "патентні тролі" не є ні виробниками продукції, ні винахідниками, а володіють лише майновими правами на об'єкти права інтелектуальної власності, скуповуючи охоронні документи на них і реалізовують ці права тільки шляхом заборони їх використання, ініціюючи судові позови, власне, тому і дістали таку назву.