Установлено особливості формування тазостегнового суглоба в дітей після гематогенного остеомієліту проксимального відділу стегнової кістки. Уперше визначено клінічні та рентгенологічні показники порушень анатомічної форми ураженого тазостегнового суглоба після гематогенного остеомієліту проксимального відділу стегнової кістки у динаміці. Запропоновано критерії прогнозування формування тазостегнового суглоба та характеру ортопедичних ускладнень і наслідків остеомієлітичного процесу в даних дітей. Обгрунтовано принципи ортопедичної профілактики та лікування деформацій їх тазостегнового суглоба.

Проаналізовано результати лікування 183 дітей (225 кульшових суглобів (КС)), які перенесли гематогенний остеомієліт (ГО) проксимального відділу стегнової кістки (ПВСК). Після припинення запального процесу в пізні строки спостереження в усіх хворих виникли ортопедичні ускладнення. Клінічні прояви деформацій після усунення патологічного процесу не відповідали стану кісткових і хрящових структур КС. Наголошено на необхідності посилення уваги лікарів та батьків до прихованої небезпеки, яка викликана несприятливими наслідками цієї недуги. З метою вчасного виявлення порушень формування структур КС у дітей, котрі перенесли ГО ПВСК, є необхідним диспансерне спостереження до завершення їх росту.

На підставі клініко-рентгенологічних досліджень 147 кульшових суглобів у 133 дітей, котрі перенесли гематогенний остеомієліт до трирічного віку, прослідковано розвиток осьових деформацій проксимального відділу стегнової кістки, які виникли в різні строки після усунення основного захворювання. Обгрунтовано основні принципи профілактики та розроблено рентгенограмометричні критерії прогнозування виникнення осьових деформацій проксимального відділу стегнової кістки. Доведено необхідність диспансерного спостереження хірургом, ортопедом-травматологом, педіатром за такими дітьми до завершення формування опорно-рухового апарату.

Під спостереженням знаходилося 156 дітей (186 кульшових суглобів) з патологічним вивихом стегна, які перенесли гематогенний остеомієліт проксимального відділу стегнової кістки у віці до трьох років. Розвиток патологічного вивиху стегна у дітей спостерігався у різні періоди після запального процесу основного захворювання. Розроблено рентгенограмометричні критерії формування кульшового суглоба, визначено ступені ризику виникнення патологічного вивиху стегна в дітей раннього віку після гематогенного остеомієліту. Обгрунтовано тактику комплексного ортопедичного лікування патологічного вивиху стегна. Доведено необхідність диспансерного спостереження за такими дітьми хірургом, ортопедом-травматологом та педіатром до закінчення їх росту.

Під спостереженням знаходилося 30 дітей з епіфізеолізом головки (ЕПФГСК) і 18 дітей з патологічним переломом шийки стегнової кістки (ППШСК) в результаті гематогенного остеомієліту (ГО) проксимального відділу стегнової кістки (ПВСК). У всіх дітей з ЕПФГСК відзначено ураження епіфізарного хряща, зміщення епіфіза і розвиток деформації ПВСК. У випадку зміщення епіфіза СК не більше, ніж на половину (8 дітей), у 4-х дітей до 5-річного віку наступило кісткове зрощення і в 4-х дітей від 7-ми років - фіброзно-хрящове зрощення. В разі зміщення епіфіза СК більш, ніж на половину (22 дітей), у 10-ти дітей спостерігали формування соха vara colli lisis і в 12-ти - розвиток патологічного вивиху СК. В строки спостереження від 2-х до 14-ти років у 18-ти (60 %) дітей досягнуто зрощення фрагментів головки і шийки СК, одержано оптимально можливий анатомічний і функціональний результат, у тому числі добрий - у 8-ми (44,4 %) і задовільний - у 2-х (11,1 %) оперованих хворих. Відзначено, що у всіх дітей з ППШСК мав місце дефект кісткової тканини шийки СК з наступним розвитком деформації ПВСК. У 3-х дітей до 5-річного віку наступило зрощення кісткових відламків, у 9-ти дітей спостерігали формування несправжнього суглоба і в 6-ти - розвиток патологічного вивиху СК. В строки спостереження від 2-х до 14-ти років у 11-ти (61,1 %) дітей досягнуто зрощення кісткових відламків шийки СК, одержано оптимально можливий анатомічний і функціональний результат, в тому числі добрий - у 6-ти (54,6 %) і задовільний - у 2-х (18,2 %) оперованих хворих. Зроблено висновок, що своєчасна діагностика і відповідне ортопедичне лікування максимально сприяють відновленню форми і функц

ії ураженого суглоба і попереджують розвиток більш виражених деформацій.