Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)5-4 + Э37-103.61

Рубрики:

Література

Християнство

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено теоретико-літературний спектр проблем метафізичних слів у поезії, що розкривається через зміст і особливості форми української метафізичної поезії другої половини XVII ст. на підставі дослідження творчості І.Величковського, І.Орновського, Д.Братковського, С.Мокриєвича та інших поетів зазначеного періоду. Простежено розвиток метафізичних ідей у Європі та їх актуалізацію в поетичній творчості українських авторів. Особливу увагу приділено українським польськомовним текстам даного періоду. Висвітлено складність і багаторівневість лінгвістичного поля, в межах якого творилася українська метафізична поезія другої половини XVII ст. Описано розмаїття версифікаційних засобів, якими користувалися українські автори для відтворення метафізичного змісту.

Висвітлено взаємозв'язок метафізичного світовідчуття людини зі світоглядом конкретної доби. Запропоновано метод, який дозволяє пов'язати сучасну проблематику теорії літератури з медієвістичними пошуками в контексті національної ментальності та релігійної традиції. На підставі аналізу барокових текстів показано спорідненість українських духовних і соціальних традицій із загальноєвропейськими. Увагу приділено українській метафізичній поезії XVII ст., зокрема, творчості І. Величковського, І. Орновського, С. Мокриєвича, Д. Братковського, П. Орлика, І. Максимовича, С. Яворського.

Розглянуто один з найбільш проблематичних для наукового аналізу творів Т. Шевченка - поема "Марія". Мотивацію твору розкрито у двох основних контекстах: містичному й соціальному. Проаналізовано адекватність постатей євангельського тексту та образів поеми Т. Шевченка. Поет використовує аналогію як засіб для показу переходу від свідомості психологічного до свідомості духовного. Виявлено метафізику поетичної думки самого Шевченка та метафізику мислення головних героїв твору.

Розглянуто різні буттєві рівні поета, які визначили постійну "актуальність" текстів Т. Г. Шевченка. Проаналізовано античний сюжет його поезій, що пов'язує буття народу з метою існування. З'ясовано, що творчість Т. Г. Шевченка розширює епістемічні межі науки, інтенсифікує проблему наукового пояснення, особливо коли йдеться про глибинну сутність страждання. Особа митця і його творчий акт вивчено як інтерсеміотичні парадигми метафізики, філософської антропології, теології історії та герменевтики.

В літературознавстві є просвітницько-марксистське уявлення про те, що письменник неодмінно повинен "відбивати реальний світ", в першу чергу — соціальні проблеми. Зауважено, що історія культури свідчить про роль сакрального матеріалу як її глибинного фундаменту. Так впровадження Біблії в слов'янський світ увійшло в протиріччя з "рідною" язичницькою спадщиною й визначило внутрішню конфліктність і динаміку духовного пошуку. Особливо властиве це для російської класики XIX cт., яка сполучала натуралістичність з витонченістю спіритуального ідеалу. Розглянуто творчість Скорина Л. В. стосовно "російського сліду" в українській епіграфістиці 20-х років XX століття. Виокремлено значення кліше "вбити дракона" у поезії Віри Вовк. Увагу приділено образу Дон Кіхота як дзеркалу самоідентифікації: апологія лицарства українського шістдесятництва. Охарактеризовано жанр психологічного роману в українській і англійській літературах першої половини XIX ст. (Є. Гребінка, Т. де Квінсі), наведено концепти шляху і світу від Григорія Сковороди, окреслено простори літературної фантастики в письменстві хорватського бароко тощо.