Індекс рубрикатора НБУВ: Х881.9(4Укр)121.013

Рубрики:

Кримінальне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вирішено важливе науково-технічне завдання - створено математичну модель тепломасообмінних процесів термічного модифікування деревини дуба в середовищі вуглекислого газу, на основі якої розроблено режими виготовлення термодеревини дуба. Доведено можливість використання моделі мультифазових перетворень для опису механізму та кінетики термічного модифікування деревини в середовищі вологе повітря-вуглекислий газ. Досліджено динаміку зміни густини деревини дуба при термічному обробленні та одержано адекватні регресійні залежності впливу режимних параметрів процесу на її проходження. Встановлено вплив температури агента оброблення, вологості деревини та швидкості нагрівання на тривалість модифікування при дотриманні вимог до видимих дефектів обробки, розподілу вологи за товщиною матеріалу рівномірності кольору щодо глибині. Досліджено вплив виду агента оброблення розмірних та якісних характеристик матеріалу на інтенсивність протікання процесу. Відповідність модифікованої деревини дуба встановленим вимогам якості підтверджено результатами експериментальних досліджень та дає змогу констатувати ефективність використання розроблених рекомендованих режимів.

Розглянуто категорії загальних принципів та їх роль для адміністративно-телекомунікаційного права. Наведено дефініції "принцип", "принципи права" та безпосередньо "загальні принципи права", висвітлено окремі результати дослідження щодо суті загальних принципів права й адміністративно-правових принципів. Загальними принципами права визначено принципи, котрі постають притаманними праву загалом, такими, що діють у межах усіх галузей й інститутів права. Зауважено, що загальні принципи поширюються на всі правові галузі й інститути, а також завдяки загальним принципам формуються основи не лише тлумачення й втілення в життя правових положень законодавства, однак і безпосередньо процедури нормотворчості. До системи загальних принципів права було зараховано принципи правової визначеності, добросовісності, пропорційності, розумності, верховенства права та закону, рівності громадян перед законом, взаємної відповідальності держави та громадянина, гуманізму та справедливості у взаємовідносинах поміж державою й громадянами. Проведено дослідження практики Європейського суду з прав людини стосовно принципів права. Нормативним документом, у межах якого закріплюється головний принцип міжнародного права інформатизації та телекомунікацій, можна визнати Загальну декларацію прав людини. Адміністративно-телекомунікаційне право засновується на певній сукупності принципів. Значення процесу визначення принципів телекомунікаційного права визначено як сприяння на об'єднання, організацію та створення ієрархії правових положень телекомунікаційного права. Визначено, що принципи адміністративно-телекомунікаційного права формуються, з одного боку, під впливом загальних принципів, а з іншого - з огляду на цілі телекомунікаційного права. Зроблено висновок, що українські принципи телекомунікаційного права засновуються на базових, загальних принципах як теорії права, так і безпосередньо адміністративного права. Вони засновуються на конституційних правових положеннях, що закріплюють телекомунікаційні права й свободи, реалізують гарантування їх втілення в життя, а також на специфічних рисах і правових властивостях телекомунікацій як об'єкта правових відносин.

Мета статті - узагальнення світового досвіду налагодження та розбудови системи державного управління процесами цифровізації, акцентуючи увагу на інституційному базисі та ресурсному забезпеченні. Аналізуючи, систематизуючи й узагальнюючи наукові праці багатьох учених, а також враховуючи динамічні тенденції поглиблення глобалізації та неоіндустріалізації, зроблено висновки про постійне розроблення та активне застосування високорозвиненими країнами нових механізмів та засобів при здійсненні цифрової трансформації економіки. У результаті дослідження було з'ясовано, що система державного управління процесами цифровізації вибудовуються відповідно до сформованої інституційної бази (існуючого нормативно-правового поля; прийнятих стратегій, цільових програм, концепцій, проєктів). На прикладі численних високорозвинених країн підкреслено прогресивне поширення електронного урядування в системі державного регулювання цифрової трансформації економіки, що передбачає переведення в інформаційно-комунікаційний формат низки адміністративних послуг, створення системи електронної взаємодії органів державної влади, формування цифрових майданчиків комунікації населення, бізнесу, державних інституцій. Наголошено, що попри відсутність окремих органів у системі державної влади, для організації цифрової трансформації економіки деякі країни створюють недержавні інституції. Доведено, що важливою структурною компонентою державної політики цифровізації є ресурсне забезпечення, а насамперед - акумулювання фінансово-інвестиційного ресурсу через інвестиційні фонди (агенції), банківські структури, кредитні організації та інші інституції. Пріоритетним об'єктом державної політики розвитку сектора цифрової економіки прийнято розглядати інституційно-інфраструктурне забезпечення. У контексті цього виділено вагому роль у розвитку цифровізації економіки науково-дослідних структур. Перспективами подальших досліджень у даному напрямі варто розглядати визначення згідно з успішним досвідом високорозвинених країн інших пріоритетних напрямів державного регулювання сектора цифрової економіки, що враховують організаційні, економічні, технологічні та інші особливості цифрового розвитку.