Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4БОЛ)-318.3 + Ш5(4УКР)3-318.3 + Ч611.63(4)4

Рубрики:

Література

Історія друкованої книги

Шифр НБУВ: Ж68513 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено процес переселення, основні причини і характер регулярних візитів болгар на українські землі з кінця XIV до середини XVI ст. на тлі церковно-релігійного, культурного та політичного життя східнохристиянських країн. Визначено роль болгарських переселенців і мандрівних священнослужителів у пізньосередньовічній історії Русі-України, а також ступінь та наслідки їх впливу на корінне українське населення.

Висвітлено церковно-політичну та релігійно-культурну діяльність руських митрополитів, болгар за походженням, на тлі московсько-литовсько-польського суперництва й боротьби за київську митрополичу кафедру, а також широкомасштабного руху за відновлення первісного церковного верховенства Києва та спроб впровадження на Русі-Україні церковної унії. Визначено роль і значення високоосвічених болгар в історії української пізньосередньовічної духовності.

Розглянуто основні прояви болгарсько-українських релігійно-культурних зв'язків останньої чверті XIV - першої половини XVI ст. Визначено їх передумови, характерні особливості. Проаналізовано церковно-політичну та релігійно-культурну діяльність митрополитів Київських, болгар за походженням, зокрема, Кипріяна (1375 - 1406 рр.) та Г. Цамблака (1415 - 1420 рр.). Досліджено процес переселення болгар та основні причини їх частих візитів на українські землі. Увагу приділено процесу болгарсько-української книжно-літературної взаємодії останньої чверті XIV - першої половини XVI ст., зокрема, побутуванню на Русі-Україні середньоболгарських рукописних книг і перекладів візантійських літературних творів, а також емоційно-експресивного літературного стилю ("плєтєніє словес"). Описано поширення на теренах Русі-України надбань і досягнень болгарського книжкового мистецтва: тератологічного, неовізантійського та плетінчастого орнаментальних стилів, ломбатодів, в'язі, мініатюр, а також зразків болгарського релігійного живопису, які найбільшою мірою причинилися до розвитку місцевого іконопису.

Здійснено порівняльну характеристику плетінчастих орнаментів болгарських та українських рукописних книг останньої чверті XIV - першої половини XVI ст. Наведено перелік орнаментальних мотивів, запозичених пізньосередньовічними українськими художниками з болгарських книг. Доведено, що болгарська плетінка набула великої популярності на Русі-Україні: місцеві художники не лише майстерно копіювали їх, а й використовували як матеріал для своїх творчих фантазій, що сприяло особливо глибокому вкоріненню та примноженню успадкованого від болгар книжно-мистецького досвіду.

Розглянуто питання про час і місце виникнення православнослов'янської книжкової тератології, аналізуються контраверсійні твердження з цього приводу. Зроблено спробу простежити її художньо-композиційний розвиток, а також здійснено порівняльну характеристику тератологічних прикрас болгарських й українських рукописних книг.

Висвітлено релігійно-культурні відносини Болгарії та Південно-Західної Русі останньої чверті XIV - першої половини XVI ст. Розглянуто ряд взаємопов'язаних явищ і процесів: діяльність руських митрополитів - вихідців з Болгарії, переселення та мандрівки болгар на Русь, болгарсько-руська книжно-літературна взаємодія. Акцентовано увагу на поширенні і рецепції досягнень болгарського книжкового мистецтва та іконопису на південно-західних землях Русі.

Досліджено процеси запозичення та розвитку українськими малярами останньої третини XIII - перша половина XVI ст. болгарських іконографічних традицій. На підставі комплексного аналізу, співставлення та порівняння пам'яток болгарського та українського станкового і монументального живопису зроблено висновок про значні масштаби поширення на західних окраїнах Русі зразків болгарського живопису в період "другого південнослов'янського впливу", що значною мірою інтенсифікувало роботу місцевих малярських осередків.

Простежено зв'язок між епохальними геополітичними змінами на Балканському півострові кінця XII - на початку XIII ст. і розвитком системи східнохристиянських духовно-культурних відносин. Крізь призму найважливіших політичних подій, які відбувались у вказаному регіоні, висвітлено складні та часто неоднозначні пошуки балканськими народами - сербами і болгарами - власної ідентичності, що супроводжувались переоцінкою ними свого цивілізаційного вибору й остаточного становлення їх культур як самодостатніх релігійно-комунікативних структур cхіднохристиянської цивілізації.

Розглянуто самосвідомість болгарських еліт кінця XII - початку XIII ст., тобто тих найдіяльніших людей, які прагнули відновлення власної держави, знайшли у собі сили розпочати визвольну боротьбу та, врешті-решт, досягли успіху. Під кутом зору складної і подеколи суперечливої взаємодії, з одного боку, тривких основ історичного буття, а з другого - доленосних зовнішніх і внутрішніх викликів, розкрито роль історичних обставин і світоглядно-ментальних чинників в утвердженні культурно-цивілізаційної ідентичності болгарської спільноти на зламі XII - XIII ст.

Мета роботи - порівняльний аналіз зразків кириличного декоративного письма - в'язі болгарських та українських рукописів XIII - XV ст. - з метою виявлення особливостей їх історичного розвитку, характеру й ступеня спорідненості, співвідношення різних графічних і декоративних компонентів. Доведено визначальну роль досягнень каліграфічного мистецтва Болгарії у формуванні так званої природної в'язі, яка в руслі "другого південнослов'янського впливу" проникла в українські рукописні книги, надовго утвердилась у них, пройшовши складний шлях стильової еволюції.

Стаття є даниною пам'яті відомому українському славісту, професору кафедри історії Центральної та Східної Європи, директору Інституту славістики Львівського національного університету імені Івана Франка, багаторічному відповідальному редактору "Проблем слов'янознавства", фундатору та голові оргкомітету Міжнародного славістичного колоквіуму В. П. Чорнію. На основі широкого кола джерел - "Автобіографічних нотаток", родинного архіву, усних спогадів рідних і колег, а також низки інших матеріалів - зроблено першу спробу поглибленого висвітлення основних етапів життєвого і творчого шляху вченого. Проаналізовано наукову спадщину В. Павловича й окреслено її роль у розвитку української славістичної науки. Приділено увагу різним напрямам науково-організаційної та викладацької роботи професора, принагідно розкрито особливості його світогляду і вдачі.

Висвітлено практично недосліджену проблему - еволюція та трансформація нововізантійської орнаментики в українських рукописних книгах. Досі вважалося, що ці вибагливі прикраси не прижилися в книжно-мистецьких осередках пізньосередньовічної України, яка не мала власної держави, а відтак, і відповідних соціально-політичних умов. На підставі систематизації раніше відомих, але розрізнених відомостей про оздоблення українських пам'яток, а також нових даних, отриманих у результаті аналізу маловивчених орнаментальних зразків, розкривається важлива роль цього орнаментального стилю в розвитку українського книжкового мистецтва. Особливу увагу приділено генетичним зв'язкам українських нововізантійських візерунків із спорідненими у стильовому відношенні візантійськими, південнослов'янськими та російськими орнаментами.

Наведено опис та аналіз як цілісних періодизаційних схем, так і окремих хронологічних маркерів південно-східнослов'янських відносин у межах середньовічної Східнохристиянської цивілізації, вироблених і вдосконалюваних філологами, істориками та мистецтвознавцями з кінця XIX й аж до початку XXI ст. Увагу приділено незаслужено призабутим і досі практично не введеним у широкий науковий обіг напрацюванням українських учених із цієї проблеми. У контексті запропонованого рефлексивного аналізу окреслено першочергові завдання, покликані чіткіше проявити головні етапи, а заодно характер і закономірності взаємодії культур південних і східних слов'ян, сформованих на візантійській основі.

На підставі критичного аналізу й узагальнення різнорідних наукових досліджень і джерельних матеріалів висвітлено витоки й особливості функціонування в руській історичній свідомості початку XII ст. слов'янської ідентичності. В центрі уваги - слов'янські сюжети вступної частини та повідомлення під 898 р. "Повісті временних літ". Здійснивши ретельну деконструкцію цих текстів, доведено, що їх чужорідні, західно- та південнослов'янські протооснови відіграли визначальну роль у процесі усвідомленій високоосвіченими руськими книжниками своєї слов'янськості.

Уперше проаналізовано висвітлення болгарсько-українських культурних відносин періоду пізнього Середньовіччя у працях українських вчених XIX - першої чверті XX ст. Наведено опис усіх заторкнутих ними аспектів цієї проблеми, що супроводжується коментарями та поясненнями. Виявлено низку оригінальних думок і висновків, які оцінюються з позицій їх практичного значення для розвитку відповідної ділянки сучасної славістики.