Дискусійною залишається проблема місця та ролі "радянської програми" у конкурсному бальному танцюванні в СРСР, що являла стилізацію народних танців. Зазначено, що у 60 - 80 рр. ХХ ст. проведено низку заходів з поширення не лише в парних, а й масових формах ансамблевого сценічного та побутового виконання бальних танців "радянської програми". Зроблено висновок, що примусова політика впровадження цих танців викликала відразу у виконавців, що прагнули опановувати латиноамериканську та європейську програми, хоча можна виявити низку позитивних рис (розширення лексично-образного діапазону виконавців, розвиток балетмейстерської думки, напрацювання на шляху стилізацій, демократизм, можливість виконання у масових формах тощо), що сприяли розвитку хореографічного мистецтва загалом.

Продемонстровано, що на початку 50-х рр. ХХ ст. в СРСР існувало три позиції щодо розвитку бального танцю: заборона сучасних танців та танцювальних майданчиків; поширення і розвиток сучасних бальних танців, опанування західних танців; створення й популяризація репертуару радянських бальних танців. Але жодна з них не стала моностратегією розвитку бального танцю в СРСР. У другій половині 50-х рр. ХХ ст. бальний танець в СРСР став на шлях компромісного, з політико-ідеологічного погляду державно-партійної номенклатури, розвитку, що поєднував опанування стандартизованих західних танців та танців радянської програми.

Дискусійною залишається проблема місця та ролі "радянської програми" у конкурсному бальному танцюванні в СРСР, що являла стилізацію народних танців. Зазначено, що у 60 - 80 рр. ХХ ст. проведено низку заходів з поширення не лише в парних, а й масових формах ансамблевого сценічного та побутового виконання бальних танців "радянської програми". Зроблено висновок, що примусова політика впровадження цих танців викликала відразу у виконавців, що прагнули опановувати латиноамериканську та європейську програми, хоча можна виявити низку позитивних рис (розширення лексично-образного діапазону виконавців, розвиток балетмейстерської думки, напрацювання на шляху стилізацій, демократизм, можливість виконання у масових формах тощо), що сприяли розвитку хореографічного мистецтва загалом.

Проведено комплексне дослідження функціонування бального танцю в Радянській Україні 1950-х - 1980-х pp. з урахуванням соціокультурної детермінації та внутрішньомистецьких чинників; з’ясовано основні стратегії розвитку бального танцю в Україні 1960-х - 1980-х pp.; запропоновано його періодизацію за радянських часів; подано основні напрями розвитку бального танцю в 1960-x-l 980-х pp. з ду на "радянську програму". Виявлено, що бальний танець в Радянській Україні упродовж кінця 1950-х - 1980-х pp. пройшов декілька етапів: впровадження бальних танців у дитячий та дорослий репертуар, становлення колективів власне бального танцю (гуртки, студії, ансамблі та ін.), формування системи бально-танцювальної художньої самодіяльності, запровадження спортивних форм змагань, але з обов’язковою "радянською програмою", що створювалась за принципом стилізації народних зразків. Задля створення радянського бального танцю як самостійного феномену, опозиційного західній бальній хореографії, було застосовано механізми державного регулювання та ідеологічного тиску. Однак вже сам факт поширення бально-спортивного танцювання в УРСР свідчить про процеси демократизації та лібералізації у мистецтві, розширення діапазону дозволених форм художньої діяльності у сфері хореографії. Стверджується, що сприйняття бального танцю лише як мистецького феномену, засудження стандартизації, змагальності, впровадження масових спрощених форм гальмувало розвиток техніки бального танцю, спричинило відставання українських пар у виконавській майстерності від західноєвропейських.