Проведено комплексне теоретико-прикладне дослідження форм трудового права України. Проаналізовано співвідношення понять "форма права" та "джерело права". Запропоновано визначення форми трудового права з урахуванням нових підходів щодо розуміння юридичної сутності права. Запропоновано класифікацію системи нормативно-правових актів трудового права, в основу якої покладено поділ існуючих форм за ієрархічними, галузевими та національними ознаками. Значну увагу приділено дослідженню сутності актів централізованого та децентралізованого трудового законодавства, а також договірних форм трудового права. Обгрунтовано твердження, що міжнародний договір як форма внутрішнього національного права України за своєю сутністю є актом централізованого трудового законодавства.

Надано загальну характеристику форм трудового права, визначено їх юридичну природу, властивості та ознаки, роль і місце кожної з них у регулюванні трудових і тісно пов'язаних з ними суспільних відносин з метою подальшого вдосконалення трудового законодавства України та правозастосувальної практики. Розглянуто нормативно-правовий акт і договір як форму трудового права. Зазначено, що найбільш вагомим серед форм трудового права є КЗпП - зведений за змістом нормативно-правовий акт, який забезпечує відносно завершене та всебічне регулювання трудових і пов'язаних з ними відносин на підприємствах, в установах і організаціях, що використовують найману працю. Трудові та тісно пов'язані з ними відносини повинні регулюватися лише КЗпП, а не низкою законів України, який повинен бути зведений за змістом нормативно-трудовим актом трудового законодавства вищої юридичної сили, що сприятиме не лише однозначному застосуванню норм трудового законодавства, а й забезпечить єдність у правовому регулюванні трудових і тісно пов'язаних з ними відносин. Показано, що система договірного регулювання включає в себе генеральну, галузеві, регіональні, регіонально-галузеві угоди, колективні договори та інші форми трудового права, в яких правила поведінки встановлені внаслідок взаємного волевиявлення суб'єктів правотворчості.

Висвітлено сутність та зміст моралі як першоджерела цивільного законодавства України. Проаналізовано підходи різних учених щодо ролі й значення моралі як принципу в регулюванні цивільних відносин, реалізації прав та обов'язків, захисті прав й інтересів суб'єктів цивільного права.

Висвітлено теоретичні засади трудового права України. Виокремлено критерії, за якими науковці класифікують форми, принципи, суб'єкти трудового права на певні види. Розглянуто зміст правовідносин працевлаштування, правові відносини навчання та перекваліфікації. Розкрито проблеми диференціації регулювання трудових відносин за сучасних умов. Увагу приділено актам централізованого законодавства та їх ролі в забезпеченні трудових відносин, співвідношенням суб'єктів трудового права і трудових правовідносин, правосуб'єктності роботодавців. Наведено пропозиції щодо вдосконалення трудового законодавства з метою забезпечення дотримання трудових прав та інтересів суб'єктів трудового права України.

Висвітлено добросовісність як принцип цивільного права і добросовісність заволодіння майном як умови набувальної давності. Проаналізовано підходи різних вчених щодо змісту та значення добросовісності як морального принципу, якості, яка притаманна поведінці суб'єктів цивільного права і як умови набувальної давності.

Договірну свободу у цивільному праві висвітлено як основоположну засаду договірного права. Розглянуто зміст зазначеної засади, її співвідношення з іншими принципами цивільного права, зокрема, диспозитивністю. Розкрито значення договірної свободи у розвитку договірного регулювання цивільних відносин. Розширення сфери договірного регулювання цивільних відносин вдосконалить правове регулювання, заповнить наявні у ньому прогалини, позитивно впливатиме на розвиток і приватного права, і відповідних правовідносин.

Досліджено актуальні питання зовнішнього виразу правових норм вітчизняного права, серед яких значне місце займають закони, але суттєво підвищилась роль договірних форм права, в т.ч. міжнародно-правових, відбулося зниження питомої ваги підзаконних актів, що приймаються на виконання законів. Проведено аналіз форм права з метою вивчення можливостей їх удосконалення правотворчості, систематизації законодавства та вияву у ньому прогалин. Розкрито сутність та зміст основних юридичних категорій, які характеризують форми права, визначено особливості їх прояву у приватному праві; досліджено співвідношення понять "форма права" і "джерело права", виділено юридичні ознаки форм права та їх місце і роль у регулюванні приватних відносин.

Досліджено поняття інтересу як цивільно-правової категорії та його тлумачення. Обгрунтовано розуміння інтересу як усвідомлених прагнень та потреб особи, її вольових дій, які спрямовані на досягнення певного правомірного результату, набуття і здійснення суб'єктивних цивільних прав. Доведено необхідність розмежування інтересу і об'єктивного цивільного права, визначено механізми їх здійснення у цивільному праві. Обгрунтовано думку, що інтерес є передумовою суб'єктивного права, яке надається для його охорони та захисту. Спростовано потребу застосування категорії законного інтересу.

Висвітлено питання дотримання гарантій прав громадян при укладенні трудових договорів та цивільно-правових договорів на виконання роботи у зв'язку з особливостями правового регулювання в умовах карантину та воєнного стану. Проаналізовано зміст принципу свободи договору в цивільному праві і свободи трудового договору у трудовому праві. Вказуючи на відмінності у об'єкті трудових і цивільних правовідносин, гарантіях, що передбачені для суб'єктів правовідносин трудовим і цивільним законодавством, доводиться, що спільним для трудових і цивільних договорів, які є підставою виникнення відповідних відносин, є договірний характер визначення їх змісту, що грунтується на взаємному вільному волевиявленні сторін. Висловлено твердження, що робочий час необхідно розглядати як обов?язок працівника виконувати роботу протягом певного періоду (дні, години, хвилини) і як міру праці, за виконання якої роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату. На основі цього обгрунтовано висновок, що робочий час - це проміжок часу, протягом якого працівник зобов'язаний виконувати роботу, визначену трудовим договором, а також інші періоди, які згідно із законодавством зараховуються до робочого часу. Аналізуючи норми КЗпП України, які регулюють режим робочого часу, встановлено, що правове регулювання гнучкого режиму робочого часу та трудового договору з нефіксованим робочим часом суттєво зменшують гарантії трудових прав громадян і працівників, оскільки сторони обмежені лише тривалістю робочого часу і вільні у встановленні режиму його використання. Такі зміни суперечать соціальному призначенню трудового права захищати інтереси працівника як найбільш уразливого суб'єкта трудового права. У зв'язку з розширенням індивідуального регулювання трудових відносин, обгрунтовується необхідність визначити основні засади, якими повинні керуватися сторони цих відносин, головними серед яких повинні бути справедливість, добросовісність та розумність, які є загальними засадами цивільного законодавства. Запропоновано КЗпП України доповнити статтею, в якій визначити справедливість, добросовісність та розумність моральними засадами законодавства про працю і передбачити правові гарантії дотримання їх суб'єктами трудового права.

Досліджено юридичний зміст свободи договору як головної засади цивільного законодавства, її межі та співвідношення з іншими принципами цивільного права. Загальні засади цивільного законодавства конкретизують принципи цивільного права, закріплені у позитивному праві та класифікуються залежно від сфер їх впливу. Вони застосовуються в усіх приватноправових відносинах, є обов'язковими для всіх учасників та забезпечують ефективність цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Цивільні відносини між учасниками від їх моменту виникнення і до завершення визначаються моральними та правовими межами. Це забезпечується наявністю у цивільному праві загальних засад та норм-принципів, завдяки яким реалізується механізм дії аналогії права, що надає можливість учасникам цивільного обороту визначати варіанти своєї поведінки у певних ситуаціях. З'ясовано, що загальні засади цивільного законодавства є нормативним виміром, еталоном правомірної поведінки учасників цивільних правовідносин. На сучасному етапі розвитку цивільного права особливе місце належить моральним засадам цивільного законодавства які, відповідно до положень Цивільного кодексу України, є межами свободи договору. Розглянуто імперативні та диспозитивні межі свободи договору та їх значення у розвитку договірного регулювання цивільних відносин. Розкрито співвідношення законодавчого та договірного визначення меж свободи договору. Зроблено висновок, що визначені Цивільним кодексом України, іншими актами цивільного законодавства обгрунтовані межі свободи договору покликані забезпечити максимальну свободу суб'єктів цивільних правовідносин, а застосування судами справедливих, розумних та пропорційних меж відповідатимуть утвердженню справедливості, добросовісності та розумності як необхідних умов розвитку цивільних правовідносин.