Проаналізовано системи антропологічних поглядів мислителів східної патристики. Показано, що антропологія східної патристики розроблена на основі єдиної системи філософських категорій і є вченням про людську природу та два способи її існування. Людина осмислюється представниками східної патристики як створена Богом нерозривна єдність розумної, вольової, афективно-чуттєвої душі та живого тіла. Довершеність людини тлумачиться ними як богоподібність доброчесної та мудрої особистості. Відхилення від шляху духовного самовдосконалення спричиняє дезінтеграцію душі в пристрастях. Процес реінтеграції включає доброчесний праксис, природне споглядання Бога і створеного світу та містичне єднання з Абсолютом.

Досліджено сток води річок Українських Карпат, умови його формування та оцінено циклічність багаторічних коливань. Визначено основні чинники стокоутворення та проведено районування території регіону за їх домінувальним впливом. Здійснено аналіз максимального стоку води, а також внутрішньорічного розподілу стоку води та завислих наносів залежно від водності періоду. За чергуванням фаз водності на території Українських Карпат виділено два характерні райони та п'ять підрайонів. Охарактеризовано ієрархічну структуру багаторічних коливань стоку. Виявлено пропорційну взаємозалежність між фазами водності всередині циклу. Розроблено алгоритм виявлення циклічності у рядах гідрологічних характеристик.

Розглянуто найважливіший етап у розвитку православної теології - візантійський. Дослідження присвячено еволюції панівного у Візантії напряму богословської та філософської думки - християнському неоплатонізмові. Показано, що візантійський неоплатонізм виникає в деконструкціях Ареопагітик, досягає власної творчої кульмінації в метафізиці Буття Максима Сповідника, зберігає неоплатонічні традиції у метафізиці есенціалізму (кінець VII - початок XIII ст.). До падіння Константинополя візантійський неоплатонізм встигає здійснити ще одне коло розвитку. Неоареопагітизм Григорія Палами змінюється творчою метафізикою Каліста Ангелікуда, а з 70-х рр. XIVст. панує паламітська схоластика, новий есенціалізм. Зазначено, що закономірності розвитку філософської теології візантійського неоплатомізму можуть бути ключем до розуміння закономірностей розвитку православної теології загалом.

Проаналізовано закономірності еволюції візантійського неоплатонізму. Відмінною рисою візантійського неоплатонізму є побудова філософської теології, ідею якої засновники візантійського неоплатонізму запозичили з системи Прокла. У межах першого кола еволюції візантійського неоплатонізму виникли три оригінальні філософські системи: антиметафізична філософія надбуття Діонісія (Філопона), філософія буття Максима Сповідника та метафізика візантійських есенціалістів VII - початку XVI ст. У 1530-ті рр. внаслідок теологічних дискусій виникла особлива форма візантійського неоплатонізму - паламізм, яка в межах власного інтенсивного розвитку пройшла три стадії еволюції, аналогічні до загального ходу еволюції класичного візантійського неоплатонізму: неоареопагітизм Палами, християнське прокліанство Каліста Ангелікуда, паламітська схоластика другої половини XIV і XV ст. Дослідження еволюції візантійського неоплатонізму дозволяє виявити конкретні форми, яких набував вплив філософії на християнську теологію на грецькому Сході в VI - XV ст.

Розглянуто проблему гуманізації освіти (ГО) та виховання економістів і правників на початку ХХІ ст. Визначено загальнолюдські цінності як основу для ГО в контексті глобалізаційних процесів, основні складові гуманізації виховання студентів у системі вищої освіти України. Проаналізовано класичні моделі ГО та виховання, вплив ідей гуманізму на розвиток української політики доби Ренесансу, загальнометодологічні проблеми пізнання людини за умов кризи доби постмодерну. Висвітлено методологію гуманізації процесів навчання та виховання у ВНЗ.

Розглянуто деякі підходи щодо завчасного передбачення перебігу стоку під час весняного водопілля на р. Прип'ять біля м. Мозир на основі типізації гідрографів весняного стоку за рядом ознак, що характеризують особливості розвитку процесів його формування. Розробка типових схем розподілу в часі весняного стоку з метою його довгострокового прогнозування виконувалася в певному наближенні та грунтується на статистичній обробці й аналізі багаторічних даних гідрометричних спостережень (1881 - 2009 рр.).

Здійснені розрахунки водного балансу для 10 найбільших замикальних створів в басейні річки Дністер до міста Заліщики за даними 17 метеостанцій. Для річок Стрвяж, Стрий, Лімниця, Свіча, Бистриця, Верещиця, Гнила Липа, Золота Липа, Стрипа визначено середні багаторічні значення сум опадів по місяцях та за гідрологічний рік. Розраховано шари стоку для даних річкових басейнів. Обраховано величини випаровування і, відповідно до цього, отримано нев'язки водних балансів. Проведена оцінка та порівняння складових водного балансу, визначення їх особливостей та відмінностей. Додатково обчислено коефіцієнти стоку та посушливості для 10 розрахункових басейнів. За даними висотних зон обрахована середньозважена висота водозбору для гірських річок басейну.

Наведено результати розрахунків складових водного балансу для 22 водозборів річок у межах басейну р. Дністер (басейн розглядався до м. Заліщики) - для 11 гірських, 7 рівнинних водозборів приток Дністра та умовно 4 водозбори річок на самому Дністрі в гідрологічних створах за течією - Розділ, Журавно, Галич, Заліщики. Для розрахунку водних балансів зазначених басейнів, сформовано банк даних: середньорічний стік води за даними з 22 гідрологічних постів, метеорологічні показники (опади, абсолютна вологість і температура повітря) - з 16 метеостанцій за період спостереження 1956 - 2015 рр. Одержані рівняння водного балансу для водозборів басейну р. Дністер показали, що нев'язка розрахунків водних балансів знаходяться в допустимих межах. За проведеною детальною оцінкою визначено особливості структури та розподілу складових водного балансу лівобережної та правобережної частини басейну Дністра - для гірських водозборів річок серед витратних складових переважає річковий стік, тоді як для рівнинних - сумарне випаровування. Наведено часову динаміку складових водного балансу досліджуваних водозборів басейну р. Дністер. З цією метою було використано два періоди по 30 років - відповідно, 1956 - 1985 і 1986 - 2015 рр.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д225.21

Рубрики:

Живлення річок

Шифр НБУВ: Ж70590 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Одним із важливих діяльних проявів життя Церкви Христової є служіння ближньому, яке має повсякденну актуальність, а особливо сьогодні, у час війни. Церква Христова зберігає у своїй скарбниці багатовіковий досвід служіння - дияконії, яке, розпочавшись ще на зорі християнської ери, набувало найрізноманітніших форм та проявів. Господь наш Ісус Христос на власному прикладі показав, що обов'язок Його учеників та християн полягає у служінні одне одному. Воно походить від сили любові, жертовної самовідданості, від розуміння того, що подібним служінням нашим ближнім ми не лише наслідуємо Сина Божого, але і Йому Самому служимо: "Істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили" (Мф. 25:40). Розглянуто сучасне соціальне вчення Православної Церкви, актуальні напрями служіння ближньому в історичних прецедентах та сьогоденні, релігійно-філософські аспекти соціального служіння. Увагу приділено новому формату соціального етосу Православної Церкви. Досліджено релігійні комунікації як зв’язок поколінь, від традицій до сучасних технологій. Увагу приділено специфіці богословського дискурсу Православної Церкви та питанням біоетики. Охарактеризовано погляди релігії та наука про створення світу. Увагу приділено теоретичному та практичному контенту порівняльного аналізу соціальних вчень католицизму, православ'я та протестантизму.