Розглянуто сучасні тенденції та перспективи розвитку гуманітарної сфери України, основні підходи та принципи її організації відповідно до структури нового геополітичного й економічного простору Європи та світу. Значну увагу приділено дослідженню питань місця і ролі гуманітарної сфери у розбудові держави, проблемам зайнятості та ринку праці в гуманітарній сфері України, а також аналізу міжнародного досвіду державної підтримки гуманітарної сфери.

У монографії, що є складовою частиною наукової праці "Моделі розвитку та механізми функціонування сфери культури України на межі століть: історія, теорія, практика розвитку (на прикладі української національної театральної культури)", досліджуються тенденції, проблеми та перспективи розвитку взаємовідносин владних і театрально-мистецьких структур в Україні. Аналізуються причини і наслідки державної політики в галузі української культури, становлення її концептуальних засад; спадковість правотворення в галузі культури та апогей державного управління нею; самоорганізація українського театру в контексті парадоксів державної культурної політики та ін.

Проведено перше, після відновлення незалежності України, дослідження монографічного характеру з історії української культури, в т.ч. культури театральної, де в межах XIX-XX століть розглядається її стан, статус, інфраструктура, моделі розвитку, механізми функціонування. Розглядаються проблеми та перспективи становлення інформаційно-культурного простору України. Досліджується трансформація сфери української культури. Підкреслено, що постання нової української культурної ідентичності, а відтак і української модерної політичної нації, потребує як чітко визначеної в постколоніальних умовах державної культурної політики, спрямованих на систему так званих "підтримчих дій" національно-духовного розвитку, так і осмислення українського духовно-культурного досвіду.

Проаналізовано проблему становлення етнотеатрології, висвітлено концепцію так званого "народного театру", а також джерела, функції, оновлення останнього; переосмислено роль і місце українського театрального мистецтва в етносоціокультурному процесі другої половини XIX - початку XX ст. і в наступні роки. Відмічено, що український театр, продовжуючи національні театральні традиції, джерела якої сягають дохристиянських часів, сприяв космологічному в своїй основі процесу національної самоідентифікації українців. Показано, що українська театральна культура означеного періоду структурно й інституціонально наповнювалась і функціонувала за принципами самоорганізації, самонастроювання, множинності та поліваріантності. Підкреслено, що естетично самодостатня національна сцена мала значний ступінь автономії, незважаючи на мінуси державного регулювання сферою української культури та перебувала в силовому полі загальноєвропейських мистецьких інноваційних процесів.Зроблено висновок, що українське театральне мистецтво стало жанрово та стильово різноманітним, а митці, формуючи загальнонаціональний культурний простір, розпочали черговий етап українського національного відродження.

Проаналізовано актуальну проблему становлення та сталого розвитку української нації, а також демократичного, громадянського суспільства. Значну увагу приділено традиціям українців, всебічному розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності корінного народу та національних меншин, які мешкають на території України.

Проанализирована актуальная проблема становления и стабильного развития украинской нации, а также демократического, гражданского общества. Значительное внимание уделено традициям украинцев, всестороннему развитию этнической, культурной, языковой и религиозной самобытности коренного народа и национальных меньшинств, проживающих на территории Украины.

Розглянуто проблеми трансформації українського театру як інтегральної частини соціокультурної системи та розкрито гуманітарну політику кінця ХІХ - початку ХХ ст. Викладено основні концепції, описано структури, принципи функціонування духовної сфери, мистецькі інновації, що змінили парадигму національної культури. Висвітлено шляхи та проблеми розвитку української духовно-культурної сфери у контексті сучасної гуманітарної політики, проаналізовано міжнародний соціокультурний досвід.

Рассмотрены проблемы трансформации украинского театра как интегральной части социокультурной системы, изучено влияние гуманитарной политики конца ХІХ - начала ХХ ст. Изложены основные концепции, описаны структуры, принципы функционирования духовной сферы, художественные инновации, изменившие парадигму национальной культуры. Освещены пути и проблемы развития украинской духовно-культурной сферы в контексте современной гуманитарной политики, проанализирован международный социокультурный опыт.

Розглянуто українську театральну культуру як складну етносоціомистецьку систему, аспекти її зародження, функціонування й розвитку. Викладено проблеми культурного самоусвідомлення й самопізнання у трьох площинах: становлення етнотеатрології в контексті етнології та театрології, формування концепції народного театру, переосмислення ролі та місця українського етнографічно-побутового театру в етносоціокультурному процесі другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Рассмотрены украинская театральная культура как сложная этносоциохудожественная система, аспекты её зарождения, функционирования и развития. Изложены проблемы культурного самоосознания и самопознания в трёх плоскостях: становления этнотеатрологии в контексте этнологии и театрологии, формирования концепции народного театра, переосмысления роли и места украинского этнографично-бытового театра в этносоциокультурном процессе второй половины ХІХ - начала ХХ ст.