Розглянуто головні проблеми сучасної загальної хірургії, анестезіології, трансфузіології та догляду за хворими у перед - і післяопераційні періоди, питання деонтології у хірургії, десмургії тощо. Відображено новітні досягнення у таких галузях, як відкриті та закриті травми, шок, хірургічна інфекція (місцева та сепсіс, клостридіальна та неспоротворна), вади розвитку тощо. Запропоновано новітні погляди на виникнення та лікування хірургічної патології, а також сучасні методи обстеження хворих.

Викладено головні проблеми сучасної загальної хірургії, анестезіології, трансфузіології та догляду за хворими у перед- і післяопераційний періоди, питання деонтології у хірургії, десмургії та ін. Висвітлено нові досягнення у таких галузях, як відкриті та закриті травми, шок, хірургічна інфекція (місцева та сепсис, клостридіальна та неспоротворна), вади розвитку тощо. Відображено новітні погляди на виникнення та лікування хірургічної патології і сучасні методи обстеження хворих.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.463

Рубрики:

Хірургічна патологія черевної стінки

Шифр НБУВ: Ж26828 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Визначено специфічні для медулярного раку базальні рівні кальцитоніну у крові, діагностичне значення показника стимульованого рівня кальцитоніну, роль інших чинників у виникненні помірної гіперкальцитонінемії. Запропоновано зважений підхід до ведення пацієнтів з вузловими утвореннями у щитовидній залозі та помірною гіперкальцитонінемією, що дозволяє уникати зайвих радикальних хірургічних втручань у 84,6 % випадків серед хворих зі стимульованим рівнем кальцитоніну понад 100 пг/мл.

Проаналізовано результати хірургічного лікування 93 первинних хворих з приводу медулярного раку (МР) щитоподібної залози (ЩЗ) у період з 1995 до 2009 рр., у тому числі 26 (28 %) - з спадковою формою хвороби (синдром множинної ендокринної неоплазії - МЕН 2). Найкращі віддалені результати досягнуті за неінвазивної пухлини без регіонарних метастазів на момент операції (у 39 % - одужання, у 32 % - ремісія). Жоден пацієнт з інвазивною пухлиною і регіонарними або віддаленими метастазами повністю не вилікуваний. Спадкові форми МРЩЗ більш агресивні, ніж спорадичні (частота виявлення віддалених метастазів відповідно 31 і 21 %), гірші віддалені результати. У строки 8 - 15 років після операції померли 6 % хворих з спорадичним МРЩЗ і 12 % - синдромом МЕН 2. Одужання спостережено тільки після первинно-радикальних операцій. Повторні втручання практично завжди були паліативними. Впровадження скринінгу вмісту кальцитоніну у крові і генетичного тестування мутацій Ret-протоонкогену - важливі завдання в Україні для покращання результатів лікування МРЩЗ.

Наведено результати оперативного лікування 57 хворих похилого та старечого віку з післяопераційними грижами великих і гігантських розмірів у поєднанні з хірургічними захворюваннями інших органів черевної порожнини. Автори дійшли висновку, що герніопластика під час виконання симультанних операцій у таких хворих повинна виконуватись без зменшення об'єму черевної порожнини, з використанням допоміжного пластичного матеріалу.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р251.254.25 + Р415.2-3

Рубрики:

Регенерація власне сполучної тканини

Хвороби обміну речовин

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Анализ содержания липоцитокинов в крови тучных больных в зависимости от степени инсулинорезистентности (ИР) показал, что содержание лептина был достоверно больше в группе пациентов с нормальными показателями HOMA-IR, что либо свидетельствует о протекторной роли этого цитокина по отношению к формированию ИР у лиц с повышенной массой тела, либо указывает на неоднозначность роли лептина в развитии ИР у тучных людей. Этот факт указывает на то, что повышенный уровень лептина в крови не всегда является обязательным условием и/или критерием формирования метаболического синдрома у больного с ожирением, так как, по данным наших исследований, не всегда повышение уровня лептина в крови обусловливает степень ИР. Полученные данные по концентрации лептина в крови соотносятся со снижением концентрации адипонектина в крови больных с индексом ИР выше 2,7 по сравнению с пациентами без ИР.

Сучасний огляд нещодавніх рекомендацій Американської тиреоїдної асоціації та Ендокринного товариства США висвітлює найважливіші питання обстеження та ведення пацієнток із захворюваннями щитоподібної залози на тлі вагітності. Показано, що не тільки вагітність впливає на перебіг тиреоїдної патології, але й функціональні зміни тиреоїдного гормоногенезу становлять серйозну проблему для матері та плода. У вагітних під впливом плацентарного хоріонічного гонадотропіну рівень тиреотропного гормону значно знижується на 0,1 - 0,4 мкМО/мл для нижньої межі норми та на 1,0 мкМО/мл для верхньої у I триместрі вагітності. У зв'язку зі значним зростанням тироксин-зв'язуючих глобулінів рівні загального тироксину та трийодтироніну суттєво підвищуються з перших тижнів вагітності і можуть збільшуватися у 1,5 раза. Концентрація вільних трийодтироніну і тироксину знижується у другій половині вагітності, під час пологів вона в середньому на 10 - 15 % нижча, ніж у загальній популяції. Часто при вагітності визначаються позитивні рівні антитіл до тиреопероксидази і тиреоглобуліну. Згідно з міжнародними клінічними стандартами не рекомендується здійснювати тотальний скринінг рівня тиреоїдних гормонів у I триместрі вагітності. Визначення тиреотропного гормону проводять лише у групах ризику наявності патології щитоподібної залози. В Україні визначення рівня цього гормону може бути рекомендоване кожній вагітній у I триместрі вагітності або на момент першого звернення. Гіпотиреоз виникає приблизно у 0,5 % вагітних, а основною його причиною є аутоімунний тиреоїдит. Препаратом вибору для лікування гіпотиреозу є левотироксин. інші препарати не мають підгрунтя для використання. Найпоширенішою причиною аутоімунного гіпертиреозу є дифузний токсичний зоб, що виникає у 0,1 - 1 % усіх вагітностей, а серед неаутоімунних причин перше місце посідає гестаційний гіпертиреоз (1 - 3 %). Вважається, що субклінічний гіпертиреоз будь-якого походження не потребує лікування упродовж усієї вагітності. Лікування селеном не рекомендоване жодними клінічними настановами, навіть у жінок із позитивними антитиреоїдними антитілами. Доброякісні вузли щитоподібної залози не потребують лікування впродовж вагітності, а у випадках диференційованого раку щитоподібної залози можна застосовувати помірну супресивну терапію препаратами тироксину.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.12 + Р67-374.1

Рубрики:

Хвороби щитовидної залози

Офтальмологія

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Описано клінічний випадок інсуліноми, клінічна картина якої довго розцінювалася як нетиповий перебіг епілепсії, резистентної до терапії. Проаналізовано помилки, які було допущено під час діагностики та лікування, проведено порівняння з даними літератури. Висновки: для діагностики органічного гіперінсулінізму необхідне визначення інсуліну і C-пептиду на тлі гіпоглікемії; нормальні показники інсуліну і C-пептиду на тлі встановленої гіпоглікемії і відповідних симптомів підтверджують діагноз. Для топічної діагностики інсуліноми мають застосовуватися КТ або МРТ з обов'язковим контрастним посиленням. Лапароскопічна енуклеація інсуліноми - найкращий метод лікування. У ранньому післяопераційному періоді може виникати реактивний панкреатит, що потребує відповідного лікування. Нетиповий перебіг епілепсії з резистентністю до терапії має слугувати приводом для виключення інших можливих причин судом, у тому числі органічного гіперінсулінізму.

Комплекс Карні (КК) - рідкісне генетичне захворювання, що спричиняє розвиток численних неопластичних утворень ендокринних органів, шкіри, матки, серця та інших. Вперше в Україні детально описаний клінічний випадок КК та проаналізований сучасний стан розробки проблеми. Мета роботи - на прикладі історії пролікованого пацієнта та з урахуванням аналізу сучасної світової літератури визначити особливості перебігу, діагностики та лікування КК. Наведено яскравий випадок КК у молодої жінки, маніфестація захворювання у якої була пов'язана з розвитком соматотропіноми й акромегалії. Подальше спостереження виявило синдром Кушинга внаслідок первинної пігментної вузликової гіперплазії наднирників (PPNAD). Однобічна адреналектомія призвела до сталого позбавлення гіперкортизолемії та підтвердила клінічний діагноз. Розгляд даної клінічної історії став мотивом поглибленого вивчення сучасної літератури, наведеної в статті. Пацієнтка успішно пройшла хірургічне лікування соматотропіноми гіпофіза, а 2 роки по тому - PPNAD (протягом 10 місяців після однобічної адреналектомії зберігається помірна надниркова недостатність). Завдяки прискіпливому обстеженню виявлені міксома серця, вузловий зоб та фіброміома матки, які стануть предметом подальшого спостереження за пацієнткою. Висновки: навіть за відсутності генетичної діагностики можливо клінічно запідозрити КК. Однобічна адреналектомія в разі PPNAD як компонента КК може забезпечити тривалу ремісію синдрому Кушинга.

Комплекс Карні (КК) - рідкісне генетичне захворювання, що спричиняє розвиток численних неопластичних утворень ендокринних органів, шкіри, матки, серця та інших. Вперше в Україні детально описаний клінічний випадок КК та проаналізований сучасний стан розробки проблеми. Мета роботи - на прикладі історії пролікованого пацієнта та з урахуванням аналізу сучасної світової літератури визначити особливості перебігу, діагностики та лікування КК. Наведено яскравий випадок КК у молодої жінки, маніфестація захворювання у якої була пов'язана з розвитком соматотропіноми й акромегалії. Подальше спостереження виявило синдром Кушинга внаслідок первинної пігментної вузликової гіперплазії наднирників (PPNAD). Однобічна адреналектомія призвела до сталого позбавлення гіперкортизолемії та підтвердила клінічний діагноз. Розгляд даної клінічної історії став мотивом поглибленого вивчення сучасної літератури, наведеної в статті. Пацієнтка успішно пройшла хірургічне лікування соматотропіноми гіпофіза, а 2 роки по тому - PPNAD (протягом 10 місяців після однобічної адреналектомії зберігається помірна надниркова недостатність). Завдяки прискіпливому обстеженню виявлені міксома серця, вузловий зоб та фіброміома матки, які стануть предметом подальшого спостереження за пацієнткою. Висновки: навіть за відсутності генетичної діагностики можливо клінічно запідозрити КК. Однобічна адреналектомія в разі PPNAD як компонента КК може забезпечити тривалу ремісію синдрому Кушинга.