Розглянуто проблеми інтерпретації образу ангела як вічного образу європейського романтизму. Вперше проаналізовано своєрідність символічної парадигми ангелології в українській та світовій літературі. Встановлено характерні значення досліджуваного образу: як посередника, вісника, посланця; охоронця, хоронителя; супротивника людини, грішного ангела; демона і генія; символу вогню, вітру, світла; символіки кольору та числової. Розглянуто чотири національні варіанти ангелології на прикладах творчості Т.Шевченка, В.Блейка, Г.Гайне, М.Лермонтова, висвітлено характерні риси українського, російського, німецького та англійського типів романтизму. Виявлено вплив на визначення художньої специфіки ангелології двох аспектів: походження образу ангела та його функціонування у цілісній романтичній концепції письменника.

Розглянуто художній образ ангела, який є своєрідною символічною парадигмою у європейській літературі. Увагу зосереджено на декількох структурних елементах цієї парадигми, зокрема ангел як посередник, вісник, посланець, демон або геній, охоронець, хоронитель (людини), двійник (тінь). Зауважено, що сенс інтерпретацій символіки образу ангела завжди залежить від ідейного світу конкретного твору.

Розглянуто сутність образу демона та своєрідність демонічних героїв у творчості М. Лермонтова. Обговорено, що наявність демонізму у романтичній концепції людини стала характерною рисою російського романтизму, вона актуалізувалася в естетиці російського символізму, ранній етап якого німецький літературознавець А. Ганзен-Льове назвав диявольським.

Висвітлено проблему однієї із центральних категорій поетики - художнього образу у європейській культурно-літературній традиції. Підкреслено, що кожен літературний твір - це система художніх образів, а саме, у художніх образах втілений найважливіший ідейно-естетичний сенс художньої цілісності твору. Великого значення для розуміння й осмислення суті художнього образу надано дослідженням візантійських мислителів, О. Потебні, І. Фізера, Г. Шпета, М. Бахтіна, В. Беньяміна, Р. Барта.