Обгрунтовано критерії виділення галліцизмів у лексичному складі української мови, а також визначено принципи встановлення джерел французьких запозичень.

Досліджено особистий образ Тараса Шевченка та його літературної спадщини у соціокультурних практиках кінця XIX - початку XX ст. Ідеться про читання Шевченкових творів як важливий засіб формування української національної ідентичності, а також про комеморативні заходи - відзначення Шевченкових роковин і спроби встановити пам’ятник митцеві в Києві. Розглянуто концепти з Шевченкової біографії та його тексти, що стали ледве чи не найважливішим складником того «символічного капіталу», який використовувався для формування модерної української нації. Увагу приділено «Шевченковому міфу», розуміючи «міф» як знання, що має квазісакральний характер і видається за самоочевидне, має потужний інтеграційний потенціал і суттєво впливає на консолідацію української нації. Варто зазначити, що міждисциплінарний характер дослідження творчості постав на перетині культурної антропології, літературознавства, археографії та історичного джерелознавства. На підставі мемуарних і публіцистичних джерел показано, як відбувалася рецепція Шевченкових текстів тим поколінням української інтелігенції, котре вступило в громадське життя на зламі XIX та XX ст.

Дисертацію присвячено теоретичним та практичним проблемам адміністративно-правового регулювання створення та діяльності комунальних охоронних підприємств (муніципальної варти). Охарактеризовано історичні етапи виникнення, розвитку та становлення муніципальних органів, діяльність яких спрямована на забезпечення публічного порядку. Досліджено систему нормативно-правових актів, які здійснюють адміністративно-правове регулювання створення органами місцевого самоврядування комунальних охоронних підприємств (муніципальної варти) та їх діяльності. Здійснено аналіз повноважень комунальних охоронних підприємств (муніципальної варти) у сфері забезпечення публічного порядку. Доведено, що утворені органами місцевого самоврядування інституції, діяльність яких спрямована на забезпечення на територіях самоврядних громад публічного порядку (муніципальної варти, муніципальна охорона, муніципальна гвардія, муніципальні дружини тощо), слід розглядати як квазіполіцейські органи, що здійснюють альтернативну контрольованій державою правоохоронну діяльність, яка функціонує в межах права. Найпоширенішою організаційно-правовою формою інституцій, діяльність яких спрямована на забезпечення публічного порядку, є комунальне підприємство, що здійснює охоронну діяльність. Унаслідок дослідження установчих актів (статутів, положень) муніципальної варти та відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з’ясовано, що органи місцевого самоврядування уповноважують муніципальну варту на здійснення широкого спектру видів діяльності як економічної так і юридичної, в окремих випадках покладаючи не неї невластиві види діяльності, що не пов’язані з правоохороною. Виявлено істотну відмінність локальних нормативно-правових актів (статутів, положень, посадових інструкцій, цільових рішень тощо), що визначають адміністративно-правовий статус комунального охоронного підприємства (муніципальної варти) між собою за обсягом та юридичною спрямованістю правових норм. Проаналізовано європейські моделі діяльності із забезпечення публічного порядку на муніципальному рівні, їх генезис, становлення організаційно-правових форм. Подано пропозиції щодо удосконалення нормативно-правових актів, спрямованих на адміністративно-правове регулювання діяльності органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення публічного порядку.