Мета роботи - висвітлити небезпеку евтаназії та засади біоетики, які застерігають проти евтаназії, обгрунтувати особливості паліативного лікування як протидії евтаназії, показати переваги госпісів. Вивчено вітчизняну та закордонну наукову літературу, нормативно-правові документи України. У дослідженні використано феноменологічний, герменевтичний, аналітично-порівняльний методи. Сучасний етап реформування охорони здоров'я України передбачає поглиблення біоетичних знань лікарів для формування їх морально-етичного та деонтологічного менталітету, з метою оцінювання подій і явищ з позицій загальнолюдських гуманістичних цінностей. Іноді від непростого і дуже відповідального вибору лікаря залежить доля людини або її близьких. Евтаназія є злочином, у якому за жодних умов не можуть брати участь працівники охорони здоров'я, котрі завжди повинні стояти на сторожі життя. В Україні, де право на життя гарантоване кожному громадянину відповідними статтями Конституції (ст.З, 27, 64), немає спеціального нормативно-правового акту щодо евтаназії, але це питання врегульоване "Основами законодавства України про охорону здоров'я", де евтаназія категорично заборонена, а при здійсненні кваліфікується як навмисне вбивство. Органи державного управління повинні передбачити належний контроль за дотриманням чинних законів, що стосуються права на життя. Гідність властива кожній людині. Усвідомлюючи руйнівні наслідки законодавчих пропозицій щодо легалізації евтаназії, як альтернативу необхідно пропонувати паліативну медицину, що є виявом справжньої любові та милосердя до важко хворої людини. Висновки: держава та суспільство повинні впроваджувати замість евтаназії паліативну терапію - пом'якшення страждань невіликовно хворої людини.