Вперше у вітчизняному релігієзнавстві проведено компаративний аналіз вчень двох видатних представників раннього слов’янофільства О. Хомякова й І. Кіреєвського, їх ставлення до проблеми віри як способу осягнення себе, інших людей та світу. Людина - це цілісність, яка складається з тіла, духу й душі. Тому віра й розглядається як головний компонент, що зберігає цю цілісність. 0. Хомяков розглядає віру в межах екзистенціального богослов’я - як граничний інтерес, що відбувається в самому центрі життя людини, яке містить у собі всі православні чесноти: істину, добро та красу, віра трансцендує їх вплив і сама модифікує їх. І. Кіреєвський здійснив синтез раціональних традицій Заходу й ірраціональних традицій Сходу, в його вченні діалектика поєднується з православним антиномізмом, що дозволяє не тільки зберегти установку на абсолютні цінності православ’я (істину, добро і красу), але й водночас надати православній вірі та православній релігії більш динамічного характеру. Для І. Кіреєвського важливою є також модифікація віри в історичному русі людства. Для того, щоб суспільство залишалося цілісним, Європа звернулася до "суспільної угоди", а Росія - до православної релігії, що гарантувало єдність віри та побуту. Православна релігія була та залишається вірною джерелам християнства, єдності церкви, зберігає чистоту віри (О. Хомяков, І. Кіреєвський). Підкреслено, що при вивченні проблем, які мають своє "продовження" в сучасному соціокультурному просторі України та Росії, необхідно дотримуватися принципів поза-конфесійності та поза-політичності, об'єктивності, історизму. У слов'янофільської ідеї самодержавної влади, яка спирається на місцеве самоврядування (модель соборності; сам термін "соборність" вперше запропонований О. Хомяковим), минаючи бюрократичні механізми, справедливо вбачати передбаченням сучасних ідей прямої демократії, без політичних посередників між владою та народом. Серед традицій, що мають безпосереднє відношення до політики, в сучасних Україні та Росії, відзначаються такі, як сакралізація влади, муніципальні вольності, суспільно-політична активність населення, пов'язана з рішенням місцевих або загальнонаціональних проблем.

Розглянуто актуальну проблему - філософсько-релігієзнавче осмислення взаємовідносин релігії й моральності. Особливу увагу приділено розгляду їх функціонування в межах різних культурних традицій. У зв'язку з цим проаналізовано погляди І. Канта, П. Тілліха, М. Бахтіна. Релігія і моральність, віра й моральність виявляються культурними феноменами в різних традиціях світу. Роботи німецького філософа І. Канта присвячені питанням моралі й бажанню довести моральну необхідність існування Бога. Інтерпретація Біблії в кантівській філософії надає змогу простежити взаємозв'язок філософії релігії та моральної філософії, релігії і віри, релігії та культури в межах своєї системи, а також відкрити для себе сенс практичної філософії, що надає можливість узгодити її з теорією філософії, виявити цілісність системи та взаємозв'язок.

Розглянуто релігійно-філософські аспекти діалектичної теології. Значну увагу приділено соціально-історичним і світоглядним передумовам виникнення діалектичного богослов'я (зокрема в контексті розвитку неоортодоксального протестантизму), християнському екзистенціалізму та діалектиці Серена К'єркегора, екзистенціалізму Карла Ясперса, постметафізичним тенденціям у працях Мартіна Гайдеггера, деконструктивізму Жака Дерріди, атеології Жоржа Батая, діалектико-теологічному проєкту Рудольфа Бультмана та "корелятивній методології" Пауля Тілліха. Здійснено компаративний аналіз ліберальної та діалектичної теологій. Проаналізовано програму "деміфологізації" у межах неоортодоксії та парадигму екзистенціальної теології. Розкрито значення еклезіології й історизму у традиції діалектичного богослов'я. Досліджено комунікативну раціональність у вимірі етики діалогу, а також "етику безрелігійного християнства" Дітріха Бонхеффера. Проведено комплексний філософсько-релігієзнавчий аналіз діалектичної теології у соціокультурній ситуації XX ст. у цілому та в контексті появи неоортодоксальних концепцій у рамках протестантизму зокрема. Зазначено, що діалектичне богослов'я випередило виникнення критичного підходу до секулярної свідомості у філософії ХХ і ХХІ ст., об'єднало інтенції к'єркегорівсько-ніцшеанської, феноменологічної, гайдеггерівської, діалогічної традицій, фідеїстичні підстави ортодоксального протестантизму та гуманізму ліберальної теології.