Здійснено систематичну рецепцію джерел, сутності та специфіки психоаналітичних концепцій фройдизму та неофройдизму, присвячених з'ясуванню ролі несвідомого у трансформації особистості. На підставі історико-філософського аналізу психоаналітичних концепцій несвідомого з'ясовано, що дане поняття в них тлумачилось як невід'ємний компонент психіки людини, пов'язаний з її креативним і духовним розвитком. Визначено особливості підходів у тлумаченні несвідомого у концепціях З.Фройда, К.Юнга, Е.Фромма, А.Маслоу. Зазначено, що головною рисою у визначенні несвідомого у концепції З.Фройда була динамічна теорія психіки людини, де головним компонентом є несвідоме. Показано, що динаміка психічного життя людини екстраполюється З.Фройдом на основні закономірності функціонування суспільства, розвиток культури, сутність релігії. З'ясовано, що несвідоме в концепції К.Юнга трактується як загальна основа психічного життя людини, джерело творчої уяви. Доведено, що соціальне несвідоме в концепції Е.Фромма є домінуючим, яке має принципове значення для соціальної адаптації людини та гуманізації суспільства. Встановлено місце та роль несвідомого у теорії мотивації А.Маслоу для вирішення головного завдання - виявлення шляхів розвитку та самоактуалізації особистості, який інтегрував у межах єдиної теоретичної структури основні положення про несвідоме З.Фройда, К.Юнга та Е.Фромма.

Структуралістське тлумачення людини як тексту відображає новий принцип розуміння природи людини та складає новий структуралістський світогляд, який стверджує себе як ще один спосіб методологічної рефлексії вчення про людину. Ю. Кристєва сформулювала концепцію гено- і фено-тексту. Генотекстом вона називає систему змістів і значень, засвоєну індивідом на ранніх стадіях розвитку, фено-тексти - це реальні тексти, окремі фрази та висловлювання, різні типи дискурсів. Р. Барт розглядав текст як динамічний феномен, який знаходиться у постійному русі та розвитку і який належить дискурсу, що виходить за межі докси (побутової думки). У будь-якому тексті існує 5 кодів, які організують його семіотичний простір. Р. Барт називає кодами асоціативні поля, надтекстову організацію значень, які нав'язують уявлення про певну структуру. Творцем структурного психоаналізу є Ж. Лакан. Саме він сформулював нове розуміння особистості як споконвічно розщепленої, подвійної істоти, яка зазнає бажання внаслідок своєї символічної природи. Нову модель аналізу в межах постструктуралізму запропонував Ж. Дельоз. Він сформулював теорію шизоаналізу, яка полягає в запереченні ідеї зовнішнього впливу (вимушеної каузальності). Психотерапія тільки починає опановувати структуралістську парадигму. Але з часом психотерапевтичний дискурс усе ж таки посяде своє місце в низці мовних практик, які доповнять зміст постмодерністських ідей.

Екзистенціалізм - це у першу чергу філософія людини, філософія людського буття, яка, у свою чергу, виходить з людини. "Останнє філософське питання" сформулював М. Гайдеггер - це було питання про "смисл сущого", про визначення людського буття. М. Гайдеггер формулює також поняття "повсякденного існування" та його суб'єкта, протиставляє "повсякденне існування" та "повсякденність" "справжньому людському буттю". Справа в тому, що у "повсякденному" бутті люди живуть "як усі", підпорядковані цілком певним законам та приписам. Якщо ж людина вирішує слідувати "справжньому існуванню", підпорядковуючи себе своєму "Я", своїм внутрішнім спонукам, вона сама за все відповідає, оскільки вона є вільною. К. Ясперс спробував, встановити діагноз "хвороби нашого сторіччя", який полягає у констатації домінування "масового існування" над окремою особистістю. Мета філософії за цих умов набуває характеру "філософії існування" і є терапевтичною: шляхом апеляції до окремої особистості, її "самості", необхідно вказати вихід з "несправжнього існування людини маси" до "справжнього існування" й тим самим забезпечити "свободу" у світі, де панує "маса". Людина не терпить своєї відповідальності та свободи, уникає їх і тому змушена залишитися у сфері повсякденності. Тому, згідно з екзистенціалістами, не перебудова власне суспільних відносин між людьми, не зміна способу виробництва повернуть людині її справжнє людське буття й перетворять її знову з речі на людину, а перебудова, зміна її свідомості.