Введено до наукового обігу поняття про конфікси з матеріально не вираженним другим компонентом, виявлено склад українських іменників, утворених за допомогою цих формантів. Проаналізовано шляхи розвитку, умови формування та встановлення семантики конфіксальних іменникових структур на всіх етапах розвитку української мови. У діахронічному аспекті визначено рівень продуктивності досліджуваних моделей і типів, ступінь словотвірної активності мотивувальних основ. Висвітлено тенденції розвитку системи конфіксального словотворення української мови.

Розкрито проблеми походження іменникових конфіксів і їх варіантів. На матеріалі, виявленому в писемних пам'ятках і говорах української мови, досліджено розвиток функцій конфіксальних форматів від праслов'янської доби до сучасності. Визначено динаміку конфіксальної підсистеми іменника в строукраїнській та новій українській мові.

Досліджено історію становлення і функціонування конфікса ка-...-ш (а), який продукує іменники з різними лексико-словотвірними значеннями.

Исследована история становления и функционирования конфикса ка-...-ш (а), который продуцирует имена существительные с разными лексико-словообразовательными значениями.

The article deals with the history of formation and functioning of the confix - ка-......-ш (а), which forms nouns with different lexical and wordbuilding meanings.

Слов'янські лінгвісти робили спроби вивчити іншомовний лексичний корпус у мові художнього стилю, проте в більшості випадків ці дослідження перебувають на рівні окремих фрагментарних описів мови певних прозаїків чи поетів або лише побічно зачіпають питання, пов'язані з особливостями вживання запозичень, і не розкривають повністю проблему функційної значущості цього явища в художньому контексті. Мова української сучасної прози з позиції аналізу функціювання іншомовних елементів досі не ставала предметом докладного дослідження. Передбачається, що досвід такого аналізу може виявити основні стилістичні характеристики запозичень і їх функційний статус, а також причини та мотиви звернення автора до іншомовних запозичень у своїх творах. Отже, таке дослідження може слугувати одним із засобів характеристики письменника як мовної особистості. Як правило, більшість запозичень, що використовуються в тексті, мають стилістичну маркованість, тобто несуть певну стилістичну інформацію. Стилістична маркованість і яскрава виразність іншомовних слів зумовлені їх незвичайним звучанням та графікою, унаслідок чого запозичення становлять контраст літературного тексту, а виокремлюваність на тлі контексту, що повністю складається з українських слів, надає змогу іншомовним лексемам уживатися як стилістичні засоби. Під час аналізу вживання запозичень в ідіостилі письменника необхідно розглянути питання про їх роль у процесі створення стилістичного ефекту, тобто визначити стилістичну функцію. У межах даного дослідження поняття стилістичної функції іншомовної лексики розглянуто як творчу реалізацію запозичених мовних засобів у тексті для виконання ними художньо-виразного навантаження відповідно до художніх завдань. У художньому тексті іншомовні елементи взаємодіють з іншими текстовими одиницями та використовуються автором із найрізноманітнішими цілями: збагачують мову письменника, встановлюють смислові й асоціативні зв'язки між словами, що виражають авторське ставлення до дійсності. Суттєва вага іншомовних слів і словосполучень ставить проблему їх класифікації залежно від функцій у тексті.

Слов'янські лінгвісти робили спроби вивчити іншомовний лексичний корпус у мові художнього стилю, проте в більшості випадків ці дослідження перебувають на рівні окремих фрагментарних описів мови певних прозаїків чи поетів або лише побічно зачіпають питання, пов'язані з особливостями вживання запозичень, і не розкривають повністю проблему функційної значущості цього явища в художньому контексті. Мова української сучасної прози з позиції аналізу функціювання іншомовних елементів досі не ставала предметом докладного дослідження. Передбачається, що досвід такого аналізу може виявити основні стилістичні характеристики запозичень і їх функційний статус, а також причини та мотиви звернення автора до іншомовних запозичень у своїх творах. Отже, таке дослідження може слугувати одним із засобів характеристики письменника як мовної особистості. Як правило, більшість запозичень, що використовуються в тексті, мають стилістичну маркованість, тобто несуть певну стилістичну інформацію. Стилістична маркованість і яскрава виразність іншомовних слів зумовлені їх незвичайним звучанням та графікою, унаслідок чого запозичення становлять контраст літературного тексту, а виокремлюваність на тлі контексту, що повністю складається з українських слів, надає змогу іншомовним лексемам уживатися як стилістичні засоби. Під час аналізу вживання запозичень в ідіостилі письменника необхідно розглянути питання про їх роль у процесі створення стилістичного ефекту, тобто визначити стилістичну функцію. У межах даного дослідження поняття стилістичної функції іншомовної лексики розглянуто як творчу реалізацію запозичених мовних засобів у тексті для виконання ними художньо-виразного навантаження відповідно до художніх завдань. У художньому тексті іншомовні елементи взаємодіють з іншими текстовими одиницями та використовуються автором із найрізноманітнішими цілями: збагачують мову письменника, встановлюють смислові й асоціативні зв'язки між словами, що виражають авторське ставлення до дійсності. Суттєва вага іншомовних слів і словосполучень ставить проблему їх класифікації залежно від функцій у тексті.