Проведено аналіз регіональних особливостей структурних і динамічних характеристик населення та просторової специфіки його відтворення. Розкрито теоретико-методологічні засади демографічного районування у контексті сучасних тенденцій соціально-економічної регіоналізації. Показано регіональні відмінності статевого та вікового складу населення, розглянуто особливості просторової організації формування шлюбно-сімейної структури.

Выполнен анализ региональных особенностей структурных и динамических характеристик населения и пространственной специфики его воспроизводства. Раскрыты теоретико-методологические основы демографического районирования в контексте современных тенденций социально-экономической регионализации. Показаны региональные отличия полового и возрастного состава населения, рассмотрены особенности пространственной организации формирования брачно-семейной структуры.

Визначено суть, обгрунтовано теоретичні та методичні засади дослідження соціальних трансфертів. Здійснено аналіз їх ролі в економічному забезпеченні відтворення населення України та його основних вікових груп на етапі соціально-економічної трансформації: розраховано та проаналізовано їх обсяг, динаміку, структуру, джерела формування та напрями використання. Доведено, що обсяг соціальних трансфертів, які витрачаються на населення основних вікових груп, є вкрай недостатнім. Відзначено, що спостерігається тенденція зменшення суспільних витрат на дітей та підлітків, що особливо небажане в контексті кризи суспільної системи освіти підростаючого покоління та загострення демографічної кризи. Розглянуто сучасний стан суспільної системи виховання та навчання дітей та підлітків, доведено необхідність її якісної модернізації. Визначено пріоритетні напрями вдосконалення механізму використання соціальних трансфертів у контексті протидії демографічній кризі.

Розглянуто питання побудови соціальної держави в Україні, вдосконалення оплати праці у бюджетній сфері в контексті формування соціально орієнтованої ринкової економіки. Розкрито теоретико-методологічні основи соціально-ринкової економіки, сутність і механізм регулювання диференціації грошових доходів населення, соціального партнерства як фактор відтворення трудового потенціалу (ТП). Проаналізовано особливості соціальної інфраструктури та формування конкурентоспроможного ТП села. Визначено напрями та пріоритети соціального інвестування за умов демографічної кризи.

Рассмотрены вопросы построения социального государства в Украине, усовершенствования оплаты труда в бюджетной сфере в контексте формирования социально ориентированной рыночной экономики. Раскрыты теоретико-методологические основы социально-рыночной экономики, сущность и механизм регулирования дифференциации денежных доходов населения, социального партнерства как фактор восстановления трудового потенциала (ТП). Проанализированы особенности социальной инфраструктуры и формирования конкурентоспособного ТП села. Определены направления и приоритеты социального инвестирования в условиях демографического кризиса.

Досліджено соціально-демографічні характеристики шлюбності населення України у ХVII - на початку ХХ століть. Їх основні риси - висока інтенсивність шлюбності, велике поширення ранніх шлюбів, сезонні коливання шлюбності відповідно до сільськогосподарського та релігійного циклів, припинення шлюбу лише у випадку овдовіння, жорсткий контроль громади і церкви - є типовими для населення доіндустріального суспільства. Увагу приділено демостатистичним характеристикам шлюбності у другій половині ХIХ - у перше десятиліття ХХ ст. за працями Демографічного інституту Української академії наук.

На основі аналізу особливостей модернізації шлюбу та сім'ї в Україні в радянський період доведено її атиповість через штучність радянського типу організації суспільства. Показано, що складний історичний шлях українського народу значною мірою вплинув на розвиток сім'ї, трансформував загальні закономірності її розвитку.

Нестійкість шлюбів, поширення розлучень є характерною рисою матримоніальної поведінки населення більшості розвинутих країн сучасного світу. Це наслідок модернізації соціального і економічного життя в умовах сучасного режиму відтворення населення: низької народжуваності і зростаючої тривалості життя. Є протиріччя між нестійкістю шлюбу і потребою суспільства за комфортних умов соціалізації підростаючого покоління, негативні наслідки якого значніші у країнах з низькою економічною і соціальною захищеністю населення, до яких належить і Україна. Протягом ХХ ст. Україна пройшла через форсовану модернізацію шлюбно-сімейних відносин, жорсткий контроль над особистим життям за часів сталінізму, ряд соціальних катастроф, що формувало динаміку показників розлучуваності. Сучасна Україна залишається у групі країн Європи з найвищими показниками розлучуваності, що негативно впливає на народжуваність; однак простежується певна тенденція до зменшення кількості розлучень.

Досліджено взаємозв'язок народжуваності та людського розвитку. Розглянуто найвагоміші зміни у народжуваності в Україні (перехід до малодітності, трансформація вікової моделі народжуваності, "постаріння" материнства, зміни у структурі народжуваності за черговістю народження, збільшення частки позашлюбних народжень) та їх зв'язок з людським розвитком. Розкрито особливості сімейної політики на сучасному етапі розвитку України. Розглянуто шлюбно-сімейні відносини за двома основними напрямами: сім'я як осередок людського розвитку та виконання основних функцій сім'ї як параметри людського розвитку. Досліджено вплив змін у смертності населення в окремі історичні періоди на вікові характеристики смертності та середню тривалість життя реальних поколінь.

Сім'я як багатофункціональний комплексний соціальний інститут має складну внутрішню структуру, однак саме механізми-відносини батьківства забезпечують реалізацію основних її функцій - народження, утримання, соціалізація дитини. Наслідком сучасних трансформацій інституту сім'ї, різноманіття типів і форм сімейних об'єднань стала значна специфіка батьківства в різних сім'ях, плюралізація його форм. Специфіку виконання функцій батьківства мають сім'ї, які відрізняються за типом поселення (міські та сільські), за кількістю дітей (багатодітні та однодітні), за структурою сім'ї (прості й складні багатопоколінні). Принципово змінена форма батьківства у сім'ях, які з'явились внаслідок сучасної модернізації шлюбно-сімейної поведінки населення: однобатьківські сім'ї, реструктуровані сім'ї, сім'ї з дистанційним шлюбом. Треба визнати наявність певних протиріч між свободою вибору стилю життя, плюралізацією форм шлюбу і сім'ї, і потребою суспільства у комфортних умовах соціалізації підростаючого покоління, які забезпечує традиційний інститут батьківства. Розв'язання цього протиріччя потребує не повернення до старих форм шлюбно-сімейної поведінки, що неможливо, а модернізації інституту батьківства на сучасних гуманістичних принципах поваги і любові до кожної дитини, відповідального ставлення до неї незалежно від форми шлюбних стосунків батьків, тобто на принципах відповідального батьківства. В Україні поширення бідності серед сімей з дітьми, невирішеність житлової проблеми, алкоголізм та наркоманія серед частини населення впливають на систему відносин батьки - діти, деформуючи специфіку батьківства у різних типах сім'ї, посилюючи негативні моменти та збільшуючи ризики, які продукує плюралізація форм батьківства. Складність сучасного етапу розвитку України, в першу чергу через збройний конфлікт на сході країни, посилює ці ризики та формує нові виклики.

Рассмотрены характеристики общих черт и отличительных особенностей современной ситуации в сфере рождаемости и формирования семей в Украине и Беларуси на основе сравнительного анализа брачно-семейных процессов, рождаемости и воспроизводства материнского поколения в этих странах за последнее пятнадцатилетие. Схожесть современной модели брачно-семейного поведения населения Украины и Беларуси обусловлена территориальной близостью, общими чертами этнического состава населения, развитием семьи и брака на протяжении ХХ века по общему "советскому сценарию". При сохранении многих традиционных черт семейного образа жизни (в т. ч. высокого уровня брачности), в обеих странах ныне меняется возрастная модель брачности: сокращается доля ранних браков, повышается средний возраст вступления в брак. Наиболее острой проблемой как украинской, так и белорусской семьи является нестабильность брачных отношений. Однако высокий уровень разводимости в значительной степени связан и с высокой зарегистрированной брачностью: в обеих странах официально зарегистрированный брак (marriage) является основной формой брачных отношений, хотя получает все большее распространение и незарегистрированное брачное сожительство (cohabitation). Исследуемый период в целом ознаменовался повышением уровней рождаемости и воспроизводства материнского поколения в обеих странах при сохранении преимущества за Беларусью, общим для обеих стран "постарением материнства". Вместе с тем, выявлены различия в динамике доли внебрачных рождений, определенная асинхронность темпов изменения рождаемости в Украине и Беларуси, существенность межстрановых различий в уровнях рождаемости и темпах их динамики в разных типах поселений. Как показал анализ, именно отличия в рождаемости являются более весомым (по сравнению со смертностью женщин в репродуктивном возрасте) фактором, определяющим межстрановую разницу в современном уровне воспроизводства материнского поколения.

Сучасне різноманіття типів сімей з дітьми, що є наслідком плюралізації форм шлюбу та змін у структурі та функціях сім'ї, формує особливості у виконанні її батьківських функцій, значні відмінності в умовах розвитку дитини. Запропоновано групування сімей відповідно до специфіки виконання ними батьківських функцій: сім'ї, в яких батьківські функції виконуються в традиційному сімейному середовищі; сім'ї, в яких форма їх виконання змінена через особливості структури сім'ї; сім'ї, в яких батьківство "виходить за біологічні межі". Аналізуючи особливості батьківства в різних типах сімей, їх проблеми і ризики, автор стверджує, що вони є наслідком невідповідності інституту батьківства (традиційність його гендерних механізмів, ієрархії прав і обов'язків матері та батька, їх відповідальності щодо дитини) сучасним формам шлюбної та сексуальної поведінки. Мінімізація цих ризиків, створення гармонійного середовища для розвитку дитини у всіх типах сімей потребує осучаснення інституту батьківства на принципах відповідального батьківства. В Україні незадовільне економічне забезпечення життєдіяльності та розвитку населення негативно впливає на специфіку батьківства у сім'ях різних типів, загострюючи проблеми, однак їх вирішення потребує не тільки економічного прогресу, але й осучаснення наявних сімейних практик та гендерної взаємодії на принципах відповідального батьківства. Це повинно стати одним із напрямів державної сімейної політики.

Розглянуто загальні риси та особливості позашлюбної народжуваності в Україні та в інших країнах Європи. На основі аналізу сучасних змін структури позашлюбної народжуваності в Україні та порівняльного аналізу з її характеристиками в постсоціалістичних європейських країнах, що є нашими найближчими сусідами, та інших європейських країнах на прикладі Іспанії, Франції та Швеції, доведено, що зміна структурних характеристик позашлюбної народжуваності (за віком матері, за черговістю народження) в нашій країні відбувається відповідно до загальноєвропейських тенденцій. Трансформація вікового профілю позашлюбних народжень свідчить про поступове зменшення частки небажаного, "випадкового" позашлюбного материнства в нашій країні. В той же час Україна має певні особливості, обумовлені більш раннім вступом до шлюбу і народженням дітей у шлюбі українськими жінками. Не вирішена повністю проблема ранньої народжуваності (до 18 років), що є у більшості випадків позашлюбною, і несе значні ризики малолітній матері. Нижчий, у порівнянні з більшістю європейських країн, рівень позашлюбної народжуваності в Україні обумовлено соціокультурними особливостями її населення, традиціями, що сформувались історично, та рівнем економічного розвитку країни. В умовах економічної незахищеності особистості, некомфортності соціального середовища та непоширеності принципів відповідального батьківства, матері та дитині потрібна підтримка інститутів, санкціонованих державою, серед яких - юридично оформлений шлюб.

Демографічні дослідження переважно спрямовані на вивчення розбіжностей шлюбності та народжуваності у міських поселеннях і сільській місцевості. Значно менше робіт, в яких розглядаються особливості перебігу цих демографічних процесів у межах великого міста. Особливий статус столичного міста посилює інтерес дослідників до нього. Втім столиця здебільшого розглядається на рівні з іншими регіонами і порівнюється з ними. Мета запропонованої роботи - намір з'ясувати особливості шлюбності та народжуваності у м. Києві та інших столицях окремих країн Східної Європи на тлі загальних характеристик цих процесів (середніх по країні та у міських поселеннях), виявити схожі риси і розбіжності. У представленому дослідженні вперше виявлено спільні та притаманні лише окремим столицям характеристики перебігу процесів шлюбності, розлучуваності та народжуваності у столичних містах країн Східної Європи. Застосовано методи наукового пізнання як порівняння, аналіз, узагальнення, графічний метод. Для аналізу використано дані демографічних щорічників за 2009 - 2018 рр. Польщі, Чехії, Болгарії, Білорусі, України та показники статистичних сайтів цих країн і Словаччини, до яких був вільний доступ і однакова методика розрахунку показників. Серед спільних рис розвитку демографічних процесів у столичних містах обраних країн привертає увагу більш масштабне, ніж у цілому у країні, розгортання постаріння шлюбності і материнства: такі показники як частка шлюбів, укладених після 30 років, частка дітей, народжених жінками у віці 35 років і старше, серед усіх народжених, середній вік матері при народженні дитини у столицях відчутно перевищують відповідні середні по країні показники. Відмінності між столицями в динаміці і структурі процесів утворення і розпаду шлюбів в значній мірі обумовлені національними особливостями шлюбно-сімейних поведінки населення їх країн. Представлене дослідження ставить під сумнів придатність для усіх країн досить поширеної тези, що великі міста порівняно із іншими регіонами країни зазвичай мають нижчі показники народжуваності, оскільки рівень народжуваності в окремих столицях може бути як нижчим за середній по країні показник, так і вищим за нього.

Встановлено відмітні демографічні риси і деякі особливості соціального становища жінок в Україні в контексті вимог Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, а також результати реалізації цих вимог за останні роки. Дослідження сфокусовано на загальних питаннях (змінах у чисельності й складі жінок, а також стані гендерної статистики), специфіці шлюбно-сімейної ситуації та проблемах охорони здоров'я. Виявлено тенденції випереджального скорочення чисельності жінок працездатного та репродуктивного віку на фоні збільшення частки літніх осіб в Україні, зниження ранньої шлюбності та підліткової народжуваності, а також неоднозначність динаміки жіночої онкологічної захворюваності й смертності та материнської смертності, недостатньо послідовне зменшення смертності немовлят, поширеність випадків акушерського насильства, складну ситуацію щодо ВІЛ/СНІД (включно зі збільшенням частки жінок серед хворих на СНіД), зниження венеричної захворюваності. Встановлено, що наразі поліпшення стану репродуктивного здоров'я жінок в Україні ускладнюється через відсутність цільової державної соціальної програми з репродуктивного та статевого здоров'я населення. Обгрунтовано, що через вищий рівень демографічного старіння та низку інших факторів жінки більше потребують медичної допомоги та соціальної підтримки, вони є дуже вразливими до впливу сучасної епідемії COVID-19 та її наслідків і при цьому особливо потерпають від низької фінансової (а подекуди - й територіальної) доступності якісної медичної допомоги в Україні. Проаналізовано сучасний стан гендерної статистики та викладено деякі рекомендації щодо її вдосконалення для формування належного інформаційного підгрунтя розвитку політики з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок в Україні.

В Україні зростання питомої ваги дітей, народжених поза юридично оформленим шлюбом, за роки незалежності країни відбувалось відповідно до загальноєвропейських тенденцій і було наслідком активізації процесу модернізації багатьох сфер суспільного життя. В Україні кожна п'ята дитина народжується поза шлюбом, при цьому цей показник є одним із найнижчих серед європейських країн. У межах країни між регіонами і поселеннями різного типу існують суттєві розходження у поширеності позашлюбної народжуваності. Мета дослідження - всебічний аналіз особливостей позашлюбної народжуваності у метрополісах України, її динаміки та структурних характеристик. Глибинний аналіз характеристик позашлюбної народжуваності безпосередньо у метрополісах України здійснюється вперше. Основним методом дослідження був метод порівняння характеристик позашлюбної народжуваності у метрополісах як між собою, так й з міськими поселеннями відповідних регіонів без врахування метрополісів, а також із середніми показниками по країні. Використовувались й методи узагальнення, аналогії, графічного представлення результатів аналізу. Найнижчою часткою позашлюбних народжень характеризується Львів - місто з вираженою традиційною матримоніальною поведінкою і сильнішими уподобаннями класичних сімейних цінностей. Порівняно високий рівень народжень поза шлюбом у Харкові, Дніпрі, Одесі скоріше за все можна пояснити більш інтенсивною демографічною модернізацією і трансформацією. Загальною тенденцією у містах є зниження частки позашлюбних народжень у чисельності народжених з 2006 р. У метрополісах така частка є значно нижчою ніж в області їх розташування та решти міських поселень; виняток становить Львів, де різниця між показниками є мінімальною. Порівняно з іншими поселеннями метрополіси характеризуються меншою часткою наймолодших жінок серед матерів, які не перебували у шлюбі на момент народження дитини, і вищою часткою жінок 35 років і старших. Метрополіси мають такий само віковий профіль питомої ваги позашлюбних народжень, як й інші території: найбільш поширені народження поза шлюбом у жінок до 20 років, найменше - у жінок 25 - 29 років, у старших жінок частка позашлюбних народжень зростає, але при цьому залишається значно нижчою за ту, що притаманна наймолодшим матерям. Середній вік матері при народженні дитини поза шлюбом, як правило, нижчий ніж аналогічний показник, що враховує усі народження. Середній вік матері при народженні дитини поза шлюбом у метрополісах істотно перевищує відповідний показник по області їх розташування і середньоукраїнський. Структурні відмінності у позашлюбній народжуваності відображають зміни її чинників на користь "бажаного" материнства.

Мета дослідження - визначення проблем та ризиків для української сім'ї, яка є базовим інститутом суспільства, в умовах війни, розпочатої Росією проти України, а також її роль у збереженні людського потенціалу країни. Дослідження грунтується на інформації з відкритих джерел, експертних оцінок, даних Державної служби статистики України, на матеріалах вибіркових обстежень. Використано методи порівняльного аналізу, узагальнення та індукції, опитування, системного підходу. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства, який забезпечує фізичне (біологічне) та соціокультурне відтворення поколінь людської спільноти. В останні десятиліття розвиток сім'ї в Україні відбувався в тому ж напрямку, що й в інших європейських країнах. Війна Росії проти України деформувала природні процеси життєдіяльності й розвитку української сім'ї. Великі людські втрати, руйнація необхідного для життєдіяльності середовища (житла, соціальної і економічної інфраструктури, природного середовища), вимушена масова міграція вкрай ускладнили реалізацію основних специфічних функцій сім'ї (дітонародження, виховання і утримання дітей), однак активізували її захисну функцію. Сімейні практики у цей час свідчать про потужні сімейні зв'язки та їх особливу важливість у кризовий період. В умовах війни та викликаної війною соціально-економічної дезорганізації сім'я стає опорою: сімейна солідарність, взаємодопомога, турбота, обмін діяльністю та матеріальними ресурсами між членами сім'ї надає можливість налагодити життєдіяльність, а іноді й захистити життя. Значна частина переселенців, змушених залишити небезпечні території, отримують допомогу, а часто й переїжджають до родичів у безпечні регіони країни. Набувають захисного характеру і соціально-психологічні функції сім'ї. Водночас війна загострила проблеми української сім'ї та спровокувала нові ризики. Наслідком повномасштабної війни ста ло зменшення і деформація шлюбного потенціалу країни та негативні зміни шлюбної та сімейної структури населення: збільшення кількості овдовілих, однобатьківських сімей та сімей, де діти живуть без батьків із родичами; самотніх людей найстаршого віку. Зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (батьки яких загинули, перебувають у полоні, примусово депортовані, невідомо де знаходяться тощо) є одним із найтяжчих наслідків війни. Ослаблення подружніх зв'язків через мобілізацію й інтенсивну міграцію з гендерними перекосами у майбутньому може призвести до зростання розлучуваності. Слід очікувати зростання однодітності серед сімей з дітьми, хоча її значне поширення і у довоєнні роки було проблемою. Зрозуміти комплексно зміни в українській сім'ї зможемо лише через кілька років після закінчення війни.