Вивчено психологічні особливості емоційного компонента емпатії у пубертатному періоді. Емпатію розглянуто як переважно природну властивість тварин і людини та визначено як здатність відгукуватися на переживання іншого, розкрито суть емпатії, що проявляється у діалектичній взаємодії емоційного, когнітивного та поведінкового компонентів емпатії. Зауважено, що природу емпатії можна виявити з використанням емоційного компоненту, який визначає межі емпатійного прояву. Досліджено розвиток емпатії, який зумовлюється процесом опосередкування та перетворення біологічного до соціального. Виявлено та статистично доведено, що розвиток емоційного компонента емпатії підлітків має свої особливості та відбувається нерівномірно, що зумовлено статевим дозріванням. Ці особливості є результатом перебудови всіх психічних функцій особистості у підлітковому віці, що призводить до прогресивного розвитку емоційного компонента емпатії. Розроблено методичні рекомендації щодо урахування психологічних особливостей розвитку даного компонента у навчально-виховній роботі з підлітком.

Досліджено історію старообрядницьких громад на Житомирщині у 1945 - 1991 рр., процес їх структурування та трансформацій за умов радянської дійсності. На основі широкого кола джерел і літератури з'ясовано внутрішнє становище старообрядницьких громад області: динаміку чисельності громад, їх соціально-демографічні зміни, забезпеченість кадрами священнослужителів, наявність у віруючих культових будівель. Значну увагу приділено особливостям етноконфесійної ідентичності старообрядців. Розглянуто специфіку релігійної політики, визначено головні напрями її провадження радянськими органами влади. Розкрито роль уповноваженого Ради в справах релігій та культів при Житомирському облвиконкомі у питаннях державної політики щодо старообрядницьких громад.

Розкрито просопографічний портрет старообрядницького духовенства Древлеправославної Церкви Христової Білокриницької ієрархії та безпопівських духовних наставників Житомирської області. Розглянуто внутрішнє протиборство у попівщині між прибічниками схвалення "Окружного послання" та неокружниками, що були представлені Балтською (Південною) єпархією Древлеправославної Церкви Христової. Встановлено, що на Житомирщині неокружники тривалий час займали домінуючу позицію та очолювалися священиком А. Глазовим. Звернено увагу на конфлікти парафій з священиками, що виникали внаслідок недбалого ставлення до ввірених обов'язків, фінансових махінацій, пиятики. Відзначено, що завдяки заходам обласних органів влади старообрядці-попівці Житомирщини були позбавлені можливості мати власних священнослужителів. Виявлено, що в окреслений період Житомирщина була єдиним регіоном, де легально існували федосіївські громади. Стверджено, що безпопівці-федосіївці головний акцент робили на релігійній просвіті всередині громад, а до світської освіти ставилися зневажливо. Подано характеристику духовних наставників старообрядців поморської згоди, що переважали на Житомирщині та мали п'ятнадцять громад. Розкрито проблему браку кадрів, що могли б обіймати посади наставників, яка гостро постала у безпопівців в першій половині 1980-х рр.