Досліджено процеси апоптозу нейтрофільних гранулоцитів (НГ) периферійної крові у 43 пацієнтів, оперованих з приводу гострих захворювань органів черевної порожнини у 1-шу та на 4-ту добу. Встановлено динамічні зміни процесів апоптозу НГ після операції. Несприятливий перебіг раннього післяопераційного періоду у пацієнтів за вихідного високого і середнього ризику виникнення післяопераційного перитоніту супроводжувався пригніченням процесів апоптозу НГ.

Наведено результати порівняння ступеня операційного стресу за різних видів хірургічного втручання з приводу гострого холециститу шляхом визначення вмісту кортизолу, пролактину та глюкози до, під час і після операції у 50 пацієнтів. Встановлено, що найбільше (у 5,3 разу) та найбільш тривале (понад 24 год) підвищення під час операції рівня кортизолу у сироватці крові спостерігали у пацієнтів, яким виконано відкриту холецистектомію (ВХЕ), мінімальне (у 2,2 разу) та найменш тривале (до 1 год) - під час здійснення черезшкірного черезпечінкового дренування (ЧЧД) жовчного міхура (ЖМ) під контролем ультразвукового дослідження. У ході виконання лапароскопічної холецистектомії (ЛХЕ) відзначено найбільш виражене інтраопераційне підвищення рівня пролактину (у 3,6 разу) та більш швидке його зниження (протягом 24 год) у порівнянні з таким під час здійснення ВХЕ (протягом 72 год). За ЧЧД спостерігали мінімальне інтраопераційне збільшення вмісту пролактину (у 2,3 разу) та його тривалість (протягом 1 год) після операції. Це свідчило про те, що у ході виконання ЧЧД ЖМ стимуляція передньої частки гіпофіза значно менша, ніж під час ЛХЕ та ВХЕ.

Досліджено питання зменшення летальності у хворих, оперованих з приводу гострих абдомінальних захворювань (ГАЗ), шляхом розробки комплексної системи прогнозування та профілактики розвитку післяопераційного перитоніту (ПП). З цією метою проаналізовано перебіг післяопераційного періоду 148-ми пацієнтів із ГАЗ. На основі клінічних, лабораторних, інструментальних та інтегральних показників, які отримані безпосередньо перед виконанням первинного оперативного втручання, а також інтраопераційних даних у разі первинного оперативного втручання, виявлено статистично достовірні критерії можливого розвитку ПП, розроблено та впроваджено в клінічну практику спосіб прогнозування ПП у хворих із ГАЗ. Запропонований спосіб прогнозування ПП у хворих, оперованих з приводу ГАЗ, дозволяє на підставі ключових інтраопераційних, лабораторних та інтегральних критеріїв диференціювати три групи ризику виникнення ПП, на основі яких визначено основні тактичні та лікувальні заходи, що сприяли покращанню результатів лікування цієї категорії хворих. Профілактична спрямованість хірургічної тактики у пацієнтів із ГАЗ відповідно до визначеного ризику ПП запропонованим способом дозволила знизити летальність у цієї категорії хворих на 8,7 %.

Визначено рівень експресії гена TLR-4 мононуклеарами периферійної крові у 77-ми пацієнтів, оперованих з приводу гострих захворювань органів черевної порожнини у 1-шу та на 4-ту добу після втручання. Встановлено динамічні зміни рівня експресії гена TLR-4. Несприятливий перебіг раннього післяопераційного періоду у пацієнтів за початково високого і середнього ризику виникнення гнійно-септичних ускладнень супроводжувався активацією експресії гена TLR-4 мононуклеарними клітинами периферійної крові.

Досліджено процеси апоптозу та некрозу периферійних нейтрофільних гранулоцитів (НГ) у 43 хворих, оперованих з приводу гострих захворювань органів черевної порожнини у 1-шу та на 4-ту добу післяопераційного періоду. Встановлено зміни процесів апоптозу та некрозу периферійних НГ в динаміці. Несприятливий перебіг раннього післяопераційного періоду у пацієнтів за вихідного високого і середнього ризику виникнення післяопераційного перитоніту супроводжувався перерозподілом співвідношення некроз/апоптоз у бік некрозу периферійних НГ.

Мета роботи - визначити динаміку органної дисфункції у залежності від характеру локальних ускладнень гострого панкреатиту (ГП). Проаналізовано результати лікування 422 хворих із ГП, які перебували в хірургічному відділенні Полтавської обласної клінічної лікарні з 2010 по 2015 рр. Середньотяжкий і тяжкий панкреатит із розвитком локальних парапанкреатичних ускладнень діагностовано у 107 (25,4 %) хворих. При середньотяжкому перебігу ГП транзиторну первинну органну дисфункцію спостерігали у 65,9 % хворих. Друга хвиля поліорганної недостатності (ПОН) виникла у 18,1 % хворих внаслідок прогресування гнійно-септичних ускладнень (ГСУ) на 10 - 14-ту добу захворювання. При тяжкому ГП ПОН у 7,9 % пацієнтів мала безперервний, у 14,3 % - інтермітуючий характер, обумовлений розвитком ГСУ. Висновки: ризик другої хвилі ПОН та несприятливого перебігу захворювання зростає з поширеністю локальних парапанкреатичних ускладнень на три і більше анатомічних ділянок переважно у пацієнтів з тяжким ГП.

Накопление жидкости в перипанкреатической области и отдаленных участках брюшной полости широко распространено на ранней стадии острого тяжелого панкреатита. Жидкость в основном представляет собой геморрагический асцит, богатая активированными липолитическими и протеолитическими ферментами, вазоактивными веществами и воспалительными цитокинами и не обязательно инфицирована. Эвакуация из брюшной полости жидкости, богатой потенциально токсичными медиаторами, поддерживается в ряде публикаций как рациональное мероприятие для облегчения бремени болезни у больных в критическом состоянии. Цель работы - проанализировать публикации последних лет о хирургической тактике при ферментативном асцит-перитоните и ее влиянии на течение острого тяжелого панкреатита. Выводы: рандомизированные клинические исследования и публикации демонстрируют противоречивые данные об эффективности хирургических вмешательств при остром панкреатите, осложненном асцит-перитонитом. Международные рекомендации имеют низкий уровень доказательности в отношении эффективности дренирования, лаважа и видеолапароскопической санации, связанный с включением в отдельные исследования пациентов с нетяжелым панкреатитом. Оптимизация хирургической тактики у пациентов с асцит-перитонитом при тяжелом панкреатите может быть связана с определением тяжести состояния пациента с асцит-перитонитом, выраженности парапанкреатита, уровня токсичности асцит-перитонита, показаний и оптимального времени дренирования/лаважа. Для решения этих вопросов существует потребность в дальнейших проспективных исследованиях.

Накопление жидкости в перипанкреатической области и отдаленных участках брюшной полости широко распространено на ранней стадии острого тяжелого панкреатита. Жидкость в основном представляет собой геморрагический асцит, богатая активированными липолитическими и протеолитическими ферментами, вазоактивными веществами и воспалительными цитокинами и не обязательно инфицирована. Эвакуация из брюшной полости жидкости, богатой потенциально токсичными медиаторами, поддерживается в ряде публикаций как рациональное мероприятие для облегчения бремени болезни у больных в критическом состоянии. Цель работы - проанализировать публикации последних лет о хирургической тактике при ферментативном асцит-перитоните и ее влиянии на течение острого тяжелого панкреатита. Выводы: рандомизированные клинические исследования и публикации демонстрируют противоречивые данные об эффективности хирургических вмешательств при остром панкреатите, осложненном асцит-перитонитом. Международные рекомендации имеют низкий уровень доказательности в отношении эффективности дренирования, лаважа и видеолапароскопической санации, связанный с включением в отдельные исследования пациентов с нетяжелым панкреатитом. Оптимизация хирургической тактики у пациентов с асцит-перитонитом при тяжелом панкреатите может быть связана с определением тяжести состояния пациента с асцит-перитонитом, выраженности парапанкреатита, уровня токсичности асцит-перитонита, показаний и оптимального времени дренирования/лаважа. Для решения этих вопросов существует потребность в дальнейших проспективных исследованиях.