Розкрито сутність і структуру лекційно-практичної системи, послідовність її запровадження в школі. Узагальнено багаторічний досвід викладання математики лекційно-практичним методом. Подано методичні рекомендації щодо проведення окремих типів уроків: лекцій, семінарів, заліків, інтегрованих уроків, уроків-консультацій і корекції знань. У додатках - методичні рекомендації щодо викладання окремих розділів математики великими блоками з використанням методу укрупнення дидактичних одиниць, тематика та орієнтований зміст залікових уроків з математики у початковій школі, зразки завдань для перевірки знань учнів з даного предмету.

Висвітлено найважливіші історичні аспекти становлення та розвитку порівняльного правознавства як науки. Розглянуто особливості становлення порівняльно-правових досліджень в США, Німеччині, Франції, Великобританії у XIX - XX ст. Особливу увагу приділено аналізу порівняльно-правових досліджень в Україні, зокрема компаративістських досліджень у радянський період. Подано інформацію про такі порівняльно-правові центри країн світу, як Британський національний комітет порівняльного права (Лондон), Центр порівняльного конституціоналізму (Чикаго), Міжнародна асоціація історико-правових і порівняльних досліджень (Рим).

Освещены наиболее важные исторические аспекты становления и развития сравнительного правоведения как науки. Рассмотрены особенности становления сравнительно-правовых исследований в США, Германии, Франции, Великобритании в XIX - XX вв. Особое внимание уделено анализу сравнительно-правовых исследований в Украине, в частности компаративистских исследований в советский период. Дана информация о таких сравнительно-правовых центрах стран мира, как Британский национальный комитет сравнительного права (Лондон), Центр сравнительного конституционализма (Чикаго), Международная ассоциация историко-правовых и сравнительных исследований (Рим).

Проаналізовано правові системи західного права, зокрема, романо-германську (РГ), англо-американську (АА) та право Британської Співдружності (БС), а також змішану правову сім'ю (скандинавську та латиноамериканську). Висвітлено поліджерельність правових сімей, їх типологічні особливості та теоретико-історичні аспекти становлення та розвитку: РГ - кодифікацію та структуру права; АА та право БС - загальне право, справедливості й доктрина прецеденту; змішаний тип права - рецепцію загального та континентального права, зокрема іберійського.

Проанализированы правовые системы западного права, в частности, романо-германская (РГ), англо-американская (АА) и право Британского Содружества (БС), а также смешанная правовая семья (скандинавская и латиноамериканская). Освещены полиисточность правовых семей, их типологические особенности и теоретико-исторические аспекты становления и развития: РГ - кодификация и структура права; АА и право БС - общее право, справедливости и доктрина прецедента; смешанный тип права - рецепция общего и континентального права, в частности иберийского.

Проаналізовано гносеологічні та теоретичні аспекти становлення та розвитку романо-германської правової сім'ї (РГПС). Висвітлено особливості та класифікацію джерел права в РГПС, зокрема, нормативно-правові акти (НПА), норму права, закон, звичай, судову практику, загальні основи права та правову доктрину. Розглянуто питання кодифікації НПА, описано структуру РГПС, правову систему Франції та Німеччини, органи конституційної юрисдикції в РГПС.

Проанализированы гносеологические и теоретические аспекты становления и развития романо-германской правовой семьи (РГПС). Освещены особенности и классификация источников права в РГПС, в частности, нормативно-правовые акты (НПА), норма права, закон, обычай, судебная практика, общие основы права и правовая доктрина. Рассмотрены вопросы кодификации НПА, описаны структура РГПС, правовая система Франции и Германии, органы конституционной юрисдикции в РГПС.

Досліджено теоретико-методологічну характеристику онтологічних функцій права. Розглянуто функцію як філософську категорію, функцію права. Здійснено класифікацію функцій права. З'ясовано зміст онтологічних функцій права, запропоновано їх структуру та види. Подано філософське обгрунтування методології дослідження даних функцій. Доведено значущість методологічних засад функцій права для формування позитивного права. Проаналізовано аспекти усвідомлення та здійснення онтологічних функцій права від Давнього світу до сучасного періоду. Зазначено, що у XXI ст. розпочався другий ренесансний період щодо природно-правових функцій у позитивному праві.

Висвітлено теоретичні та практичні засади порівняльного правознавства, розглянуто його основні принципи, методичні підходи та види досліджень. Розкрито сутність поняття порівняння як вихідного елемента методології компаративістики. Наведено загальну характеристику, проаналізовано типові помилки й обгрунтовано основні правила порівняльно-правового методу. Розроблено методику порівняльного аналізу актів законодавства та практичні рекомендації щодо вирішення порівняльно-правових завдань.

Освещены теоретические и практические основы сравнительного правоведения, рассмотрены его основные принципы, методические подходы и виды исследований. Раскрыта сущность понятия сравнения как исходного элемента методологии компаративистики. Дана общая характеристика, проанализированы типичные ошибки и обоснованы правила сравнительно-правового метода. Разработана методика сравнительного анализа актов законодательства и практические рекомендации по решению сравнительно-правовых задач.

Розкрито онтологічні функції права (ОФП), зокрема, їх зміст, структуру та види. Визначено філософське обгрунтування методології дослідження функцій права на основі інтегрального підходу. Висвітлено генезу й еволюцію ОФП та їх значення для формування українського національного права. Проаналізовано особливості становлення ОФП у державах Стародавнього Сходу, античності, середньовіччя, а також у Новий час.

Раскрыты онтологические функции права (ОФП), в частности, их содержание, структура и виды. Определено философское обоснование методологии исследования функций права на основе интегрального подхода. Освещены генезис и эволюция ОФП и их значение для формирования украинского национального права. Проанализированы особенности становления ОФП в государствах Древнего Востока, античности, средневековья, а также в Новое время.

Розглянуто предмет, основні принципи, об'єкти та структуру порівняльного правознавства, визначено його місце у системі юридичних і соціальних наук. Особливу увагу приділено функціональній природі порівняльного правознавства, розглянуто його основні цілі та функції (гносеологічну, інформаційну, аналітичну, пропагандистську, критичну, інтегративну, конвергенційну, освітню, наукову, а також деідеологізації правових систем і розвитку правосвідомості). Наведено загальну характеристику правової системи, описано її структуру. Розкрито сутність поняття "правова сім'я", встановлено критерії класифікації правових систем. Висвітлено питання методології порівняльного правознавства, розглянуто основні види досліджень у даній галузі. Запропоновано методику порівняльного аналізу актів законодавства. Обгрунтовано рекомендації щодо вирішення порівняльно-правових завдань.

Рассмотрены предмет, основные принципы, объекты и структура сравнительного правоведения, определено его место в системе социальных и юридических наук. Особое внимание уделено функциональной природе сравнительного правоведения, рассмотрены его цели и функции (гносеологическая, информационная, аналитическая, пропагандистская, критическая, интегративная, конвергенционная, образовательная, научная, а также деидеологизации правовых систем и развития правосознания). Дана общая характеристика правовой системы, описана ее структура. Раскрыта сущность понятия "правовая семья", установлены критерии классификации правовых систем. Освещены вопросы методологии сравнительного правоведения, рассмотрены основные виды исследований в данной отрасли. Приведена методика сравнительного анализа актов законодательства. Обоснованы рекомендации по решению сравнительно-правовых задач.

Висвітлено питання формування та реалізації правосвідомості, подано її загальнотеоретичну характеристику у контексті правового виховання, правової культури і додержання професійної дисципліни в середовищі правників. Визначено людську гідність як детермінанту правосвідомості, особливий вимір відображення потреб та інтересів особи. Проаналізовано вплив на правосвідомість природного права на основі традицій, релігії, природи та волі людини, механізми впливу на даний процес правової комунікації як вербального регулятора правової поведінки. Увагу приділено девіантній правосвідомості, причинам і мотивації девіантної поведінки особи, а також її запобіганню.

Освещены вопросы формирования и реализации правосознания, дана его общетеоретическая характеристика в контексте правового воспитания, правовой культуры и соблюдения профессиональной дисциплины в среде юристов. Определены человеческое достоинство как детерминанта правосознания, особое измерение отражения потребностей и интересов личности. Проанализированы влияние на правосознание природного права на основе традиций, религии, природы и воли человека, механизмы влияния на данный процесс правовой коммуникации как вербального регулятора правового поведения. Внимание уделено девиантному правосознанию, причинам и мотивации девиантного поведения личности, а также его предотвращению.

Розкрито роль теорії держави та права у формуванні політико-правового світогляду працівника ОВС, а також її взаємозв'язок з політикою. Визначено проблеми держави та права у сучасному глобалізованому світі. Показано значення порівняльного правознавства у формуванні світогляду правника, розкрито його природу, предмет та основні принципи, з'ясовано місце у системі юридичних і соціальних наук. Увагу приділено функціям порівняльного правознавства (гносеологічній, інформаційній, аналітичній, пропагандистській, критичній, інтегрованій, конвергенційній, освітній, науковій). Розкрито роль філософії права у формуванні фахівців для системи ОВС, а також значення юридичної деонтології у формуванні правосвідомості її працівників. Висвітлено філософсько-правові основи професійної комунікації працівників ОВС.

Розглянуто процес демократизації українського суспільства та становлення соціально-правової держави, який вимагає запозичення певних законодавчих ідей на макро- та мікрорівнях. Зазначено, що Англо-американська правова сім'я є актуальною та раціональною, оскільки проблема імплантації основних ідей може здійснюватись на макро- та мікрорівнях, а також на основі загально-філософських категорій загального, окремого та особливого. Феноменологічні та типологічні підходи обгрунтовують становлення та розвиток англо-американської правової сім'ї та права країн Британської співдружності. Про аналізовано загальнотеоретичні та історичні аспекти становлення та розвитку англо-американської сім'ї права, а також типологічниі особливості у сучасний період англійської та американської підсистем. Проаналізовано прецедентне право, а саме: структурну характеристику та методи моделювання, а також характеристику особливостей у підсистемах. Англо-американське право та право країн Британської співдружності допомогає зрозуміти правову карту світу та надає аналіз потенційних можливостей на макро- та мікрорівнях для правової системи України, особливо у сфері використання додаткових джерел права, а саме прецедентного права, а також вдосконалення основних інститутів кримінального процесу в правовій системі.

Проаналізовано найважливвіші аспекти становлення та розвитку канонічного, мусульманського й індуського права. Зокрема, розглянуто їх джерела, владні норми, структуру та галузі. Увагу приділено цим правовим системам у сучасний період. Зазначено, що актуальності набуває проблема секуляризації та ресекуляризації у сучасному біполярному світі.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х2(0)31 + Ф1(0)31

Рубрики:

Історія держави і права

Історія політичних вчень

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто проблему правової акультурації у загальнотеоретичному аспекті, соціальну зумовленість, вказано на сутнісні характеристики та види цього процесу. Відзначено позитивні та негативні моменти правової акультурації як процесу взаємодії правових культур і правових систем. Окреслено антропологічний підхід щодо визначення сутнісних характеристик акультурації. Вказано на взаємозв'язок правової акультурації з філософською, соціальною та культурною антропологією. Правову акультурацію визнано як правову інтерференцію, добровільний процес соціокультурної взаємодії, де правові системи виступають в ролі "донора" та "реципієнта", в результаті чого відбуваються якісні зміни в обох правових системах. Підкреслено, що правова акультурація - це довготривалий, синергетичний та об'єктивний процес правової взаємодії соціокультурних систем.

Розглянуто комунікацію як філософську категорію крізь призму набуття нею статусу правової комунікації між західною традицією права та національним правом. Зазначено, що правова комунікація - це природний процес, соціальне явище, зумовлене інтенсифікацією економічно-політичного розвитку суспільства, а також певними антропологічними властивостями права. Правову комунікацію розглянуто як діалоговість між належним та ідеальним у процесі формування та застосування права у сучасному біполярному світі. Вказано на взаємодію чинників міжкультурної комунікації, а саме - глобалізації та мультикультуралізму.

Висвітлено формування та становлення провідних напрямів теорії та технологій управління загальноосвітніми навчальними закладами (ЗНЗ) як структурних складових методології вітчизняної наукової школи управління, яка започаткована у другій половині XX ст. та інтенсивно розвивається з перших років державної незалежності України до наших часів. На основі системного аналізу репрезентованої кількості (близько 90 %) дисертаційних робіт на інших першоджерел встановлено, що провідними напрямами наукових досліджень у 1950-1980-ті рр. було наукове обгрунтування кращого досвіду керівництва ЗНЗ, переважно у формах контролю та організації діяльності педагогічних і учнівських колективів. Виключення становили наукові праці В. Сухомлинського, у яких поруч із практичною спрямованістю значну увагу приділяли гуманістичним і демократичним аспектам управлінської діяльності у школі. В останній чверті XX ст. (1970-1980) почали закладатися теоретичні основи вітчизняної наукової школи управління ЗНЗ, яка базувалася на теоретичному підгрунті всесвітньо відомих класичних праць П. Друкера, Г. Емерсона, Ф. Тейлора, А. Файоля, Г. Форда та інших, а також науковців радянських часів В. Афанасьєва, Д. Гвішіані, Г. Попова тощо. Незважаючи на панування у ті часи адміністративно-командної системи керівництва державою, з'явилися перші паростки та спроби наукових досліджень окремих аспектів управління школою (Є. Березняк, Б. Кобзар та ін.), наукової організації праці (М. Черпінський), психології керівництва школою (Р. Шакуров), управління дидактичними процесами (В. Бондар), але провідними напрямами наукових досліджень залишалися проблеми загального адміністративно-педагогічного керівництва школою та деяких функціональних напрямів її діяльності. У першому десятилітті державної незалежності України значно активізуються наукові дослідження різних напрямів діяльності ЗНЗ на засадах системного підходу, посиленням уваги до конкретних шляхів демократизації управління педагогічними колективами та іншими структурними підрозділами школи, появою нових типів шкіл, їх профільної різноманітності, прагненням до конкурентоспроможності у сфері надання освітніх послуг, що зумовило необхідність спрямування наукових досліджень від спроб теоретичного обгрунтування накопиченого практичного досвіду керівництва ЗНЗ до поглибленого аналізу засобів управлінської діяльності на основі застосування методології синергетичного, компетентнісного, кібернетичного, інформаційного, адаптивного та інших сучасних підходів, їх теоретичних положень та аспектів. Розвиток вітчизняної наукової школи управління ЗНЗ у перші десятиліття XXI ст. характеризується подальшим розвитком і поглибленням досліджень вищезгаданих проблем управління школою, а також посиленням уваги до виявлення проблем моніторингу якості й ефективності управлінської діяльності, методів практичного і поточного моделювання діяльності школи; управління інноваційними процесами; технологіями інформаційного забезпечення керівництва школою з використанням ІКТ; підвищення управлінської компетентності тощо. За період з 2000-2010 рр. за розв'язання проблем наукового управління, вітчизняним вченим присвоєно 6 наукових ступенів доктора педагогічних наук і понад 150 наукових ступенів кандидатів педагогічних наук, що свідчить про значне зростання теоретичних і практичних надбань вітчизняної наукової школи управління. У другому десятилітті XXI століття продовжується інтенсивний розвиток української наукової школи управління, у якій особливе місце посідають праці таких науковців О. Адаменко, В. Бондаря, JI. Даниленко, Г. Дмитренка, Л. Ващенко, Г. Єльникової, Л. Калініної, Л. Карамушки, М. Кириченка, Н. Клокар, В. Маслова, В. Олійника, І. Прокопенка, А. Прокопенка, З. Рябової, Т. Сорочан, Г. Тимошко, Є. Хрикова та ін. Простежується закономірна тенденція щодо формування регіональних шкіл наукового управління: Київської, Харківської, Луганської та інших, що є свідченням значного творчого потенціалу українських вчених. Наголошено про необхідність звернути особливу увагу на поглиблення теоретичних, технологічних та філософських аспектів у дослідженнях методології, психології, фінансово-економічної діяльності, історіографії та зарубіжного досвіду управління загальноосвітніми навчальними закладами. Результати дослідження можуть бути використані науковцями, аспірантами, докторантами, магістрами та студентами ВНЗ, які займаються вивченням проблем управління ЗНЗ, а також викладачами та методичними працівниками системи післядипломної педагогічної освіти.