Досліджено динаміку антропонімікону Тернополя XIX - XX ст. Проаналізовано 491 ім'я, взяте з історичних джерел, та 277 сучасних імен, зафіксованих в актових записах про народження. У досліджуваному регіоні виявлено значний відсоток подвійних імен, які вживаються паралельно для означення однієї і тієї ж особи. Для вивчення антропонімікону Тернополя XX ст. використано кількісно-якісний метод В.Д.Бондалетова, згідно з яким виділено та проаналізовано п'ять статистичних груп імен: найуживаніші (частотний десяток), широковживані, маловживані (найменш уживані), рідкісні та чужомовні імена. Доведено, що основу чоловічого та жіночого іменника складають українські традиційні антропоніми, які активно функціонують протягом століття. Укладено списки імен новонароджених Тернополя протягом XIX - XX ст. та визначено середній коефіцієнт однойменності, що унаочнює результати здійсненого дослідження.

Проаналізовано склад чоловічого та жіночого іменника м. Тернопіль протягом XIX - XX ст., охарактеризовано його динаміку. Вивчено антропонімікон за даними актових записів і журналів видачі свідотств про народження, що дозволило уперше виявити організацію іменника м. Тернопіль, його статистичну структуру, темпи та причини оновлення, особливості функціонування імен. Доведено, що у XX ст. основу як чоловічого, так і жіночого іменника становлять українські імена. Обгрунтовано вживання подвійних імен - давньої традиції у Галичині, зокрема, подано їх кількісний та якісний склад. Простежено варіанти особових імен, рідкісні, іншомовні тощо. У науковий обіг уведено значний обсяг не дослідженого раніше антропонімного матеріалу. Запропоновано окремі рекомендації щодо застосування подібних досліджень.

Серед усіх типів складних речень складнопідрядні займають панівну позицію за структурно-семантичними параметрами, а також у кількісному плані. Подібні конструкції постійно перебували у колі дослідницьких інтересів лінгвістів. Вони посідають особливе місце в системі українського синтаксису завдяки своїй формально-граматичній будові і комунікативній організації, в якій чітко простежується наявність спеціалізованих синтаксичних показників утворення речення та комунікативної значущості предикативної частини. Складнопідрядному реченню властива низка формальних ознак, як-от: види підрядного зв'язку (прислівний, кореляційний, детермінантний), сполучниковий (рідше безсполучниковий зв'язок предикативних частин у багатокомпонентних реченнях), елементарні та неелементарні складнопідрядні речення та особливості синтаксичної будови предикативних частин. Проаналізовано складнопідрядні речення з підрядними мети й умови як різновиди речень розчленованого типу зі значенням зумовленості з детермінантним зв'язком (на матеріалі романів В. Шкляра "Чорний Ворон", "Маруся"). Наведено зразки подібних конструкцій у мові творів письменника, засоби зв'язку для поєднання предикативних частин у них. Актуальність дослідження зумовлена потребою в систематизації міркувань учених щодо різних видів речень у творах сучасних письменників. Саме в художньому тексті й виявляються виражальні можливості та функції складнопідрядних речень, які беруть безпосередню участь в його формуванні та оформленні композиції. Доведено, що у мові творів пропоновані речення у цілісній текстурі з іншими видами речень активно функціонують і допомагають створити особливий, неповторний світ митця.