Зроблено спробу комплексно проаналізувати поетологічні особливості й інтерактивні засоби функціонування гіперроману. Досліджено романи М. Джойса, С. Моултропа, Ш. Джексона, М. Каверлі у контексті світоглядних уявлень та найсучасніших досягнень технонауки постмодерної доби. Проаналізовано літературні джерела гіперроману, традиції, що стимулювали його розвиток, структурну організацію та проблемно-тематичний комплекс певних творів, а також інтерактивні можливості читача. Увагу приділено становленню гіперлітературознавства, визначено його спільні з гіпертекстуальною літературою параметри - відкритість, процесуальність, метатекстуальність, відмову від ідеї наявності канонічного тексту оригіналу, динамічність.