Скачати повний текст

Нематодози є нерозв'язаною проблемою в господарствах, які займаються вирощуванням великої рогатої худоби (ВРХ). Для молодняка ВРХ актуальним є інвазування неоаскарисами. Паразитування неоаскарисів призводить до розладів органів травлення, появу бронхопневмоній паразитарної етіології. Тварини відстають у рості та розвитку, а у разі високої інтенсивності інвазії гинуть. Мета роботи - з'ясувати поширення неоаскарозу телят в умовах дрібних фермерських господарств Сумської області. Для досягнення мети необхідно було розв'язати такі задачі: провести лабораторне дослідження фекалій, здійснити аналіз впливу антропогенних чинників, технологічних схем вирощування тварин, санітарно-гігієнічних умов у господарствах на поширення неоаскарозу. Роботу виконували на базі лабораторії кафедри епізоотології та паразитології Сумського національного аграрного університету, а також в умовах фермерських господарств Сумської області. Дослідженню піддавали різні вікові групи молодняка, зокрема 1 - 3 міс., 4 - 5 міс. та 6 - 12 міс. Для копроовоскопії застосовували стандартизований метод флотації з розчином нітрату амонію за Г. О. Котельниковим та В. М. Хреновим. За результатами проведених досліджень встановлено поширення неоаскарозу телят в умовах фермерських господарств Сумської області. Середня екстенсивність інвазії в обстежених господарствах становила 61 %. Зі 112 обстежених голів різних вікових категорій - 69 голів виявилися інвазованими неоаскарисами. Максимальний прояв хвороби в молодняка тварин відмічали у весняно-осінній період. З'ясовано, що у разі неоаскарозу телят показники екстенсивності інвазії з віком тварин зменшувалися. Максимально уражалися неоаскарисами телята у віці 1 - 3 міс. (ЕІ 84,8 %). У групі телят віком 4 - 5 міс. ЕІ була нижчою і становила 62,9 %. Найнижчу ЕІ в обстеженого поголів'я молодняка ВРХ (25,8 %) було діагностовано у групі телят віком 6 - 12 міс.

Нематодози є нерозв'язаною проблемою в господарствах, які займаються вирощуванням великої рогатої худоби (ВРХ). Для молодняка ВРХ актуальним є інвазування неоаскарисами. Паразитування неоаскарисів призводить до розладів органів травлення, появу бронхопневмоній паразитарної етіології. Тварини відстають у рості та розвитку, а у разі високої інтенсивності інвазії гинуть. Мета роботи - з'ясувати поширення неоаскарозу телят в умовах дрібних фермерських господарств Сумської області. Для досягнення мети необхідно було розв'язати такі задачі: провести лабораторне дослідження фекалій, здійснити аналіз впливу антропогенних чинників, технологічних схем вирощування тварин, санітарно-гігієнічних умов у господарствах на поширення неоаскарозу. Роботу виконували на базі лабораторії кафедри епізоотології та паразитології Сумського національного аграрного університету, а також в умовах фермерських господарств Сумської області. Дослідженню піддавали різні вікові групи молодняка, зокрема 1 - 3 міс., 4 - 5 міс. та 6 - 12 міс. Для копроовоскопії застосовували стандартизований метод флотації з розчином нітрату амонію за Г. О. Котельниковим та В. М. Хреновим. За результатами проведених досліджень встановлено поширення неоаскарозу телят в умовах фермерських господарств Сумської області. Середня екстенсивність інвазії в обстежених господарствах становила 61 %. Зі 112 обстежених голів різних вікових категорій - 69 голів виявилися інвазованими неоаскарисами. Максимальний прояв хвороби в молодняка тварин відмічали у весняно-осінній період. З'ясовано, що у разі неоаскарозу телят показники екстенсивності інвазії з віком тварин зменшувалися. Максимально уражалися неоаскарисами телята у віці 1 - 3 міс. (ЕІ 84,8 %). У групі телят віком 4 - 5 міс. ЕІ була нижчою і становила 62,9 %. Найнижчу ЕІ в обстеженого поголів'я молодняка ВРХ (25,8 %) було діагностовано у групі телят віком 6 - 12 міс.

Подано дані щодо встановлення поширення диктіокаульозу великої рогатої худоби (ВРХ) в господарствах різних виробничих потужностей Сумської обл. За даними дослідників, чільне місце серед легеневих гельмінтозів домашніх і диких жуйних тварин належить диктіокаульозу. Наразі нематодози є нерозв'язаною проблемою в господарствах, які займаються вирощуванням ВРХ. Роботу виконували впродовж 2019 р. на базі лабораторії кафедри епізоотології та паразитології Сумського національного аграрного університету, а також в умовах скотарських господарств Сумської обл., які спеціалізуються на виробництві товарного молока. Відбір фекалій від тварин проводили систематично впродовж року в різні сезони з подальшим їх дослідженням за допомогою стандартизованих методів гельмінтоларвоскопії Бермана і Орлова. Інтенсивність інвазії встановлювали з використанням методу підрахунку кількості личинок в 1 г фекалій за малого збільшення мікроскопа. Визначення інтенсивності контамінації об'єктів довкілля личинками диктіокаул проводили за використання методу М. О. Романенка. У ході проведення досліджень та аналізу статистичної звітності встановлено, що диктіокаульоз входить до трійки найпоширеніших інвазійних захворювань, які діагностують у ВРХ Сумської області. Доведено, що у поголів'я худоби в господарствах неблагополучних щодо диктіокаульозу, зростала частота діагностування випадків патології органів дихання різної етіології. Встановлено чітку сезонну динаміку прояву диктіокаульозу у поголів'я різних вікових категорій: у телят віком до одного року максимальне ураження Dictyocaulus viviparus реєстрували у червні, за екстенсивності інвазії 69,21 %. У телят віком до двох років диктіокаульоз реєстрували навесні та восени (екстенсивність інвазії в квітні склала 62,1 %, наприкінці вересня - на початку жовтня - 51,4 %). За дослідження ВРХ старше двох років найвищу екстенсивність диктіокаульозної інвазії було встановлено навесні та восени відповідно 59,7 та 35,1 %. Пік спалаху інвазії реєстрували наприкінці осені, на відміну від тварин молодших вікових категорій. Найвищу інтенсивність інвазії встановлено у телят віком до одного року влітку, у старших вікових категорій і восени. За визначення контамінації об'єктів довкілля личинками Dictyocaulus viviparus найвищі показники відмічено на рослинному покриві пасовищ, поблизу джерел води у разі недостатнього рівня інсоляції. Контамінація личинками Dictyocaulus viviparus поверхневих шарів грунту та джерел води на пасовищах була нижчою і становила 52,5 і 32,5 % відповідно.

Серед актуальних проблем розвитку сучасного скотарства вагому роль відіграють паразитарні захворювання. Представлена проблема ектопаразитозів великої рогатої худоби (ВРХ) в Сумській області. На думку вітчизняних та зарубіжних вчених, основні економічні збитки, нанесені ектопаразитами, зумовлені зниженням середньодобового приросту маси тіла молодняку та недоотриманням молока в період льоту комах. Мета роботи - визначити поширення ектопаразитозів ВРХ у дрібних фермерських господарствах Сумської області та з'ясувати їх клініко-епізоотичні особливості. За результатами проведених досліджень виявлено поширення гіподермозу й сифункулятозу, екстенсивність яких у середньому становила 8,20 та 21,69 % відповідно, хвороби були спричинені збудниками Hypoderma bovis та H. lineatum й Linognathus vituli та Haema-topinus eurysternus відповідно. Під час клінічного обстеження тварин, хворих на гіподермоз, в літню пору року на волосяному покриві виявляли яйця підшкірних оводів. У місцях проникнення личинок під шкіру спостерігався свербіж, набряки підшкірної клітковини, болючість. У деяких тварин - порушення координації рухів. Під шкірою вздовж хребта ідентифікували жовна. В центрі їх були утворені отвори - норицеві ходи, з яких виділявся серозний, подекуди серозно-гнійний ексудат. За наявності сифункулятозної інвазії у тварин спостерігали свербіж, розчоси шкіри, локальне облисіння й дерматит, на шкірі були помітні краплі присохлої крові. Варто зазначити, що в умовах дрібних фермерських господарств Сумської області виявлені захворювання мали виражену вікову динаміку. Найбільшого ураження (16,67 %) на гіподермоз зазнавали тварини у віці від 1 до 2 років, а найнижчого (2,17 %) - молодняк віком до 1 року. За наявності сифункулятозів, спричинених збудниками Linognathus vituli та Haematopinus eurysternus, найчастіше вражався молодняк віком до 1 року, де показник екстенсивності інвазії становив 33,70 %, а найменше - тварини віком старше 5 років з показником ураженості 10,48 %. Отримані дані мають надзвичайно важливе практичне значення, адже дають змогу практикуючим лікарям ветеринарної медицини здійснювати планування лікувально-профілактичних заходів, зважаючи на особливості перебігу хвороб у різних вікових груп тварин.