Проведено комплексне загально-клінічне, психопатологічне, клініко-імунологічне та біохімічне обстеження 540-а хворих на параноїдну шизофренію з безперервно-прогредієнтним, нападоподібно-прогредієнтним перебігом, епізодичним перебігом зі стабільним дефектом. Виявлено найбільш значущі клінічні, психологічні, біохімічні та імунологічні фактори, які свідчать про наявність зв'язку клініко-патогенетичних механізмів з особливостями клітинного імунітету й доцільність включення в терапевтичні схеми засобів, які впливають на імунні механізми. Показано, що використання в комплексному лікуванні хворих на шизофренію диференційованої імунокорекції та ентеросорбції забезпечує рівнобічне поліпшення імунологічних та клінічних показників. Розроблено ряд методів сполучення ентеросорбції та імунокорекції у хворих на шизофренію для подолання терапевтичної резистентності. Клінічна ефективність застосування запропонованого лікувального комплексу виявляється формуванням більш високої якості ремісій у всіх групах зі скороченням термінів лікування значної частини хворих і зниженням загальнонеобхідної для досягнення позитивного ефекту кількості психотропних препаратів.

Розглянуто питання організації амбулаторної психіатричної допомоги особам, які не скоїли соціально небезпечних вчинків. Розглянуто переваги та недоліки даного виду допомоги. Проаналізовано проблеми, надано детальний перелік клінічних показань, рекомендації щодо ефективного застосування сучасних медичних засобів.

С целью выявления психологических особенностей формирования ремиссии на фоне проведения общепринятой психофармакологической терапии клинически и патопсихологически обследован 341 больной с различными вариантами течения параноидной шизофрении. Показана целесообразность использования психометрии для объективизации формирования ремиссий и вскрытия тонких особенностей психосоциальной адаптации больных.

Розглянуто еволюцію підходів щодо лікування ендогенних психозів у процесі становлення поглядів на етіопатогенез цих захворювань, розвитку нейронаук і психофармакології, впливу соціальних факторів. Наведено історію виникнення поняття ендогенності, сучасні погляди на місце окремих нозологічних одиниць у класифікації ендогенних психічних розладів. Відзначено основні віхи в історії лікування психозів: застосування гіпнотерапії, конвульсивних методик, психохірургії, винайдення нейролептиків. Указано на збереження актуальності "старих" методів лікування, наведено схеми їх комбінації з сучасними терапевтичними засобами. Розглянуто перспективу використання альтернативних способів уведення препаратів і застосування нетрадиційних методів лікування. Акцент зроблено на психофармакотерапії, порівнянні ефективності типових та атипових нейролептиків.

Отмечено, что у больных шизофренией отмечается угнетение макрофагально-фагоцитирующей системы, которое проявляется понижением всех показателей фагоцитарной активности моноцитов. Снижение фагоцитарных показателей зависит от варианта клинического течения шизофрении: оно минимальное при шизоаффективной шизофрении и максимальное при непрерывно-прогредиентном течении заболевания.

Изучено влияние реамберина и циклоферона на концентрацию "средних молекул" в сыворотке крови больных с рекуррентными депрессивными расстройствами (РДР). Установлено, что применение указанных препаратов способствует нормализации концентрации "средних молекул", что свидетельствует об устранении синдрома "метаболической" интоксикации. Исходя из полученных данных, можно считать целесообразным включение реамберина и циклоферона в терапевтический комплекс лечения больных с РДР.