Последовательно и подробно изложены сведения о паразитоценозах (сообществах паразитов), составными частями которых являются вирусы, приведена их классификация. Представлены методики изучения гетерогенности этих образований. Показано, что популяции отдельных вирусов содержат несколько различных компонентов, как входящих, так и не входящих в структуру вириона. Объединение в сообщества увеличивает степень гетерогенности вирусов. Вызываемые такими сообществами смешанные инфекции имеют свои особенности, закономерности которых пытаются выяснить авторы. Описываются меры борьбы с ними.

Наведено сучасні уявлення про властивості вірусу класичної чуми свиней, його місце в класифікації. Особливу увагу приділено штамам вірусу класичної чуми свиней з різною вірулентністю, що має епізоотичне значення. Описано патогенез, клінічні ознаки, паталогоанатомічні зміни за різних форм захворювання свиней класичною чумою. Наведено приклади паразитоценозів за участю вірусу класичної чуми свиней. Подано характеристику імунітету свиней у випадку даного захворювання, а також вакцин. Підкреслено, що діагностика захворювання має бути комплексною - із застосуванням різних методів. Обговорено заходи боротьби з класичною чумою свиней та її профілактики.

Наведено відомості про склад популяції вірусу ящуру, описано її властивості. Висвітлено патогенез захворювання, клінічні ознаки та патолого-анатомічні зміни. Розглянуто питання виникнення мінливості вірусу ящуру. Проаналізовано закономірності виникнення, перебігу епізоотопій, заходи боротьби з ящуром та його профілактики.

Приведены сведения о составе популяции вируса ящура, описаны ее свойства. Освещены патогенез заболевания, клинические свойства и патологоанатомические изменения. Рассмотрены вопросы возникновения изменчивости вируса ящура. Проанализированы закономерности возникновения, течения эпизоотопий, меры борьбы с ящуром и его профилактики.

Викладено матеріали про аерозольну дезінфекцію в приміщеннях, вплив і наслідки її на популяції мікроорганізмів. На підставі аналізу зроблено висновки, що дезінфекція оцінюється позитивно у разі знищення патогенних мікроорганізмів, але повинна проводитися згідно з показаннями та закінчуватися заселенням корисної мікрофлори.

Розглянуто питання присутності і харчування різних видів мікроорганізмів (вірусів, бактерій) упродовж інфекційного процесу в тварин. Акцентовано увагу на тому, що первинні ураження клітин тварин можуть здійснювати як збудники інфекційних захворювань, так і несприятливі фактори. На основі аналізу вказаних процесів здійснено формулювання теорії харчового ланцюга.

Розглянуто питання діагностики інфекційних захворювань тварин з позицій популяційної теорії. Наведено дані про властивості популяцій мікроорганізмів, закономірності їх життєдіяльності, вплив цих закономірностей на перебіг і діагностику захворювань. Подано характеристику об'єктів дослідження (тварин, вірусів, бактерій), визначено їх роль в епізоотичному процесі. Викладено послідовність проведення діагностичних досліджень, сформульовано закони діагностики, виявлено найбільш характерні помилки, що супроводжують цей процес. Згідно з розробленою схемою досліджень викладено ознаки окремих захворювань.

Показано роль і значення в інфекційному процесі патогенних і непатогенних мікроорганізмів та несприятливих факторів. Встановлено, що інфекційний процес завжди супроводжується асоціаціями мікроорганізмів, які здійснюють повне розкладання всіх харчових речовин клітин-жертв. Наголошено, що одні мікроорганізми (патогенні) здатні самостійно руйнувати клітини, а інші - потребують попереднього впливу на клітини несприятливих факторів. На основі наведеної класифікації запропоновано заходи з боротьби та профілактики подібних інфекцій.

Наведено дані літературних джерел щодо епізоотології, розповсюдження, класифікації, клінічних ознак, патогенезу, патолого-анатомічних змін, лабораторних досліджень заразного вузликового дерматиту великої рогатої худоби (ВРХ). Проведено оцінку ризику заносу вірусу заразного вузликового дерматиту ВРХ на територію України та зроблено прогноз. Висвітлено фактори розповсюдження та заходи по ліквідації захворювання. Надано рекомендації щодо імпорту ВРХ з країн благополучних по вузликовому дерматиту ВРХ, країн не благополучних по вузликовому дерматиту ВРХ та з країн, які інфіковані вузликовим дерматитом у відношенні ВРХ.

Проведено аналіз епізоотичного процесу у випадку африканської чуми свиней за період 2012 - 2016 рр. Появу захворювання на АЧС і розвиток епізоотичного процесу на території України вивчали, враховуючи, що вони є продовженням епізоотії в Російській Федерації. За досліджуваний період на території України було достатньо сприйнятливих домашніх та диких свиней. Сприяючим фактором для виникнення інфекції була недостатня захищеність свинарських господарств від заносу вірусу. Виявлено, що після первинного заносу вірусу у 2012 р. на територію України (Запорізька обл.) і ліквідації спалаху, впродовж 17 місяців не виникали нові вогнища. Новий етап епізоотичного процесу розпочався у 2014 р., коли в Україну масово мігрували інфіковані дикі свині з існуючих ендемічних територій Російської Федерації. Показано дискретність перебігу епізоотії з розподілом на декілька часових циклів. Ці цикли переривались інтервалами, під час яких захворювання не реєстрували. Окреслено період початкової стадії епізоотичного процесу, коли спостерігали значні інтервали між циклами епізоотії. Захворювання розповсюдилось на домашніх свиней, до передачі вірусу долучались нові шляхи і фактори передачі збудника (транспортні звіязки, продаж інфікованих свиней і продуктів їх виробництва, не знешкоджені харчові відходи, тощо). За такої поєднаноїй передачі вірусу чутливим тваринам інтервали між циклами захворювання та окремими спалахами зменшувались і виникла тенденція до подовження циклу, що відповідало стадії розвитку епізоотії. Спостереження за розвитком епізоотичного процесу у випадку африканської чуми свиней у домашніх та диких свиней надало змогу розподілити вогнища інфекції на стаціонарні та рухливі, що зумовлює різні підходи до планування та проведення ветеринарно-сантарних і профілактичних заходів. Використовуючи одержані результати, автори розробили заходи щодо контролю АЧС, які грунтуються на обриві ланок епізоотичного ланцюга, що ведуть до домашніх свиней.

Обговорено особливості, виявлені під час діагностики африканської чуми свиней (АЧС), і шляхи розповсюдження вірусу цього захворювання за практичних умов господарств. Зауважено, що у разі виникнення захворювання на африканську чуму свиней ефективними можуть бути дії, що проводяться у стислі строки, які не надають змогу поширитися вірусу на інші території. У зв'язку з цим проаналізовано два етапи, пов'язані з постановкою попереднього та заключного діагнозу. Констатовано, що у разі постановки попереднього діагнозу у домашніх свиней у господарстві виникають затримки у часі, внаслідок чого за різних причин подовжується період виділення вірусу у довкілля. Попередній діагноз (після врахування клінічних ознак, патологоанатомічних та епізоотологічних даних) в основному був поставлений правильно і збігався із заключним діагнозом стосовно африканської чуми свиней. Лише у чотирьох випадках було виказано підозру про отруєння свиней кухонною сіллю, грибковими токсинами, соланіном, нітритами. Постановка заключного діагнозу на АЧС, яка здійснювалась в Науково-дослідному відділі молекулярно-генетичних досліджень Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи (ДНДІЛДВСЕ), відбувалась у стислі строки (4 - 5 год). Із особливостей діагностики треба мати на увазі те, що не всі проби від підозрюваних у захворюванні АЧС домашніх свиней, виявляються позитивними (за даними авторів - це 34,45 %). Подібні закономірності виявлено і під час дослідження патологічного матеріалу від диких свиней. Спостереження за епізоотичним процесом за АЧС надали змогу авторам встановити, що для зони України найбільш характерні контактний і кормовий шляхи розповсюдження вірусу. Надано характеристику різновидам цих контактів.

Проведено аналіз поширення спалахів ящуру в світі за останні роки, з особливою увагою на сусідні з Україною країни, та на ті, з якими є активні зв'язки. Виявлено зміни в циркулюванні різних серотипів, топотипів, генотипів вірусу ящуру. Наведено приклади застосування деяких вакцинних препаратів та причини їх неефективності. Запропоновано заходи, необхідні для включення до державної стратегії запобігання ящуру, як можливому фактору біоризику. Зроблено висновок щодо необхідності посилення уваги прогнозуванню можливого заносу зоонозних захворювань, які не реєструються в даний час на території України, але становлять потенційну загрозу, на прикладі ящуру.

Наведено дані щодо виявлення в Україні ендемічних по африканській чумі (АЧС) територій та вивчення їх структури. Такий підхід став можливим через аналіз розвитку епізоотичного процесу впродовж 2012 - 2017 років. Показано, що ендемічний поріг (діагностика спалахів захворювання три роки поспіль) за цей період подолали 8 регіонів України (Чернігівська, Сумська, Рівненська, Полтавська, Одеська, Миколаївська, Черкаська, Київська області). Характерно, що за цим показником деякі неблагополучні за АЧС регіональні території об'єдналися, утворивши дві ендемічні зони. До складу першої зони увійшли Чернігівська, Сумська, Полтавська, Черкаська та Київська області, до складу другої - Одеська та Миколаївська області. Констатовано, що ендемічні зони, до складу яких входять декілька територій з таким же статусом, представляють вищу ланку розвитку епізоотії. Було проведено дослідження і аналіз різних за величиною територій областей, районів, мисливських угідь, населених пунктів з метою вибору найбільш оптимальної для визначення стану ендемічності. Показано, що поріг ендемічності подолали території одного району та 8 областей. Оцінюючи ці результати, а також враховуючи швидкість розповсюдження вірусу та організацію протиепізоотичних заходів, автори вважають, що адміністративна територія області найбільш придатна для визначення стану ендемічності. Встановлено, що кількість неблагополучних за АЧС районів у ендемічних областях коливалась від 40 до 64 %. Автори стверджують, що для досягнення стійкого ендемічного стану територій необхідні постійні джерела чи вогнища інфекції. Цю функцію в епізоотичному процесі забезпечували: наявність вірусу у довкіллі і постійна його передача, захоронення свиней у ямах з порушенням ветеринарно-санітарних вимог, забій свиней в інкубаційному періоді, контамінація вірусом грунту, води, повітря, розповсюдження контамінованих вірусом продуктів м'ясоїдами чи птахами, тощо. Наведено дані, що підтверджують роль диких кабанів, а також методів захоронення свиней у створенні ендемічних територій.

Визначено, що продукти тваринництва є важливою складовою харчового забезпечення людства та розглянуто питання біологічної безпеки тварин. Надано характеристику джерелам біологічних небезпек, причинам виникнення і розповсюдження збудникових та факторних інфекцій, розглянуто особливості їх діагностики, приділено увагу захисту тварин від носіїв біологічних небезпек. Охарактеризовано біологічну небезпеку, яка надходить від рослин. Запропоновано на основі інформаційного аналізу заходи по стримуванню занесення носіїв біологічних небезпек з-за кордону, на територію України та в окремі господарства. Наголошено на двох напрямках виникнення інфекційних захворювань: при проникненні агентів зовні та активізації внутрішньої мікрофлори.

Висвітлено динаміку розвитку інституту, його роль у забезпеченні епізоотичного благополуччя держави та піднесенні авторитету української ветеринарної служби на світовому рівні. Освітлено основні здобутки фахівців, які сприяли покращенню якості продукції біологічної промисловості для потреб ветеринарної медицини та тваринництва.