Розглянуто демократичну політичну культуру як системотворчий комплекс здійснення влади у контексті етнонаціональних, соціально-політичних і культурно-історичних умов її реалізації. Проаналізовано наукові підходи до визначення демократичної політичної культури. Зазначено, що вона є точкою зіткнення конкретного етнонаціонального досвіду та еволюції загальнолюдських ідеалів, поєднує зрушення в уявленнях про ідеальний політичний устрій та практику наближення до нього. Досліджено особливості демократичної трансформації українського суспільства, визначено вплив нетривалої державницької традиції та інерції радянського періоду. Проаналізовано виборчі технології та місцеве самоврядування як якісні показники становлення демократичної політичної культури. Показано, що полярність соціуму й еліти є умовою та наслідком особливої легітимності та визначає особливості руху до соціально-правової демократичної держави.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ф054

Рубрики:

Політична культура (брендінг як фактор розвитку політичної культури)

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ф023

Рубрики:

Політична система та політичне життя суспільства

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ф1(4УКР)503

Рубрики:

Історія політичних вчень

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто політичні кризу як форму та зламний момент політичного процесу. Охарактеризовано дисфункціональні параметри політичної системи. Вивчено основні етапи понятійної еволюції "кризового синдрому модернізації". Приділено увагу модернізаційним реформам Російської імперії як причині революційного зламу 1917 р. Проаналізовано Сталінський проект модернізації. Досліджено накопичення дисфункцій політичної системи від хрущовської відлиги до "перебудови". Обгрунтовано "майдан" як гостру фазу кризового синдрому модернізації, а українсько-російське протистояння як жорсткий примус до модернізації.

Проведено системний аналіз причин руйнації режиму В. Януковича в контексті поняття "кризовий синдром модернізації". Перевагою цього підходу є можливість розглянути вказані події в межах процесу, що проходить стадію накопичення дисфункціональних рис, фазу загострення (з притаманною множиною гострих проявів у вигляді криз легітимності, ідентифікації, участі, розподілу та поширення), та хронічну фазу, що може настати у випадку, коли не відбувається подолання дисфункціональності політичної системи.

Розглянуто теоретико-методологічні засади аналізу системних кризових явищ, що супроводжують політичну модернізацію. Висвітлено основні історичні етапи дослідження системних кризових явищ модернізації, зумовлених змінами понять "модернізація" та "політична криза". Впроваджено модель системних кризових явищ модернізації, де причини модернізації розглянуто як похідні від функціонального стану політичної системи. Проаналізовано кризові явища української політичної системи з урахуванням алгоритму модернізаційних трансформацій (Російської імперії та СРСР), до складу яких входила територія сучасної України. Запропоновано розглядати системні політичні кризи сучасної України як інерцію модернізаційної хвилі "перебудови". Феномен "Майдану" висвітлено як крайній ступінь дисфункціональності політичної системи зі множиною взаємозумовлених криз - легітимності, ідентифікації, участі, поширення та розподілу.

Проаналізовано військове протистояння Росії та України (2014 - 2015) крізь призму різного тлумачення поняття "сучасна війна". Перевагою цього підходу є можливість розглянути особливості сучасної війни з точки зору акцентування на інформаційній складовій або на допоміжному характері війни як засобу подолання внутрішніх проблем за рахунок економічного, політичного контролю над простором іншої країни та одержання можливостей впливу на суб'єктів міжнародної політики.

Розглянуто тему привабливості світоглядного концепту "Русский мир", що виступає мобілізуючим чинником як для росіян, так і для російськомовних громадян інших країн у боротьбі проти України. Проаналізовано різні концепції "Русского мира" та виокремлено їх спільні підстави. Увагу акцентовано на ролі, яку відіграє ідея "Русского мира" в глобалізовану епоху, де мережа творить нові основи для формування суспільної єдності поза простором і часом. Обгрунтовано думку про те, що мобілізаційний потенціал "Русского мира" зумовлений здатністю творити нову солідарність, спроможну компенсувати драматичний збіг військової поразки, політичного приниження, економічного падіння, культурного нігілізму та загального хаосу.

Розглянуто основні ознаки неофеодалізму в Україні: вибудовування на основі особистісної відданості ієрархічних структур, паразитуючих на монопольному використанні державної ренти; допуск до політичної діяльності та взагалі кар'єрного зростання завдяки походженню або особистій відданості впливовим особам; всевладдя місцевих "князів" і кланів регіональної еліти. Акцентовано увагу на неофеодальних рисах, пов'язаних із воєнним російсько-українським конфліктом, - створенні та підзаконній діяльності приватних армій, територіальних батальйонів і загонів самооборони. Проаналізовано різні концепції сучасних війн: конфлікти низької інтенсивності, "нові", гібридні, інформаційні війни. Обгрунтовано думку про те, що неофеодальні тенденції в Україні та їх поширення засвідчують загрози існуванню національній державі.