Досліджено частину звукового простору кінострічок, яку зазвичай помічають саме тоді, коли вона відсутня. Цю таємничу частину представлено гамором, шумами, криками, навколишнім гвалтом, звуками, що маркують повсякдення і є невід'ємною складовою людського життя. Коли ця звукова симфонія раптом обривається, людина опиняється у звуковій ізоляції, певного роду вакуумі, що унеможливлює комфортне сприйняття подій фільму глядачем. Адже саме ця частина звукової доріжки і є тим засобом, за допомогою якого глядач інтегрується у реальність фільму.

Досліджено поняття тиші, що розглянуто в контексті звукового кінематографа на базі розробок французького теоретика кіно М. Шіона. Саме звуковий кінематограф уможливив існування в кінематографічному просторі тиші як такої та ввів у вжиток постать німого - джерело тиші та носія специфічних властивостей, які надають режисеру ще один неординарний і цікавий спосіб реалізації сюжетних перипетій.