Досліджено теоретичні засади інноваційно-інвестиційного розвитку аграрного сектору економіки. Розкрито сутність понять "експертиза" та "консалтинг", що є взаємодоповнюючими та протилежними елементами єдиної системи активізації інноваційно-інвестиційних процесів. Розроблено класифікацію видів експертиз інвестиційних проектів на підставі визначення рівня обов'язковості їх проведення. Визначено динаміку формування складових системи експертизи та консалтингу. Запропоновано поділ повноважень між державною та недержавною складовими експертно-консультаційної системи, наведено рекомендації щодо його використання у державному програмуванні розвитку територій і підприємств. Розроблено концепцію становлення аграрного консалтингу та ресурсне забезпечення експертно-консультаційної діяльності щодо інноваційно-івестиційного розвитку аграрного сектору економіки.

Розглянуто сутність інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки за сучасних умов глобалізації та регіоналізації. Визначено систему консалтингу як один з механізмів забезпечення такого розвитку. Поглиблено дослідження стану консалтингового забезпечення процессів інноваційно-інвестиційного розвитку на прикладі аграрного сектора економіки Чернігівщини. Обгрунтовано логічний взаємозв'язок між експертизою та консалтингом для активації інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств. Розглянуто принцип мінімуму за розвитку складових системи експертизи та консалтингу, де загальний рівень розвитку усієї системи обумовлюється найменш розвиненою її підсистемою. Розроблено стратегію формування консалтингової системи підтримки інноваційно-інвестиційних процесів в аграрному секторі, в основу якої покладено розподіл за державними та приватними функціями. Науково обгрунтовано ресурсне забезпечення експертно-консалтингової діяльності щодо інноваційно-інвестиційного розвитку аграрного сектора.

Проаналізовано структурні зрушення за секторами економіки Чернігівської області та з'ясовано, що в довгостроковому періоді тенденції змін схожі на світові, але з 2010 р. з'являється тенденція посилення аграрного сектора. Зазначено, що місцева влада має активізуватися з метою розвитку економічного напряму, адже за роки незалежності найбільші видатки були спрямовані у соціальну сферу за нехтування економічними питаннями. Запропоновано не менше 25 % бюджету витрачати на цілі економічного розвитку.

Згруповано та проаналізовано економічні методи стимулювання інноваційно-інвестиційного розвитку суб'єктів господарювання з погляду їх поділу на прямі та непрямі. З'ясовано, що розвинуті держави приділяють значну увагу відповідним заходам з переважанням непрямих методів, що потребують меншої фінансової підтримки та меншої вибірковості проектів. Натомість в Україні переважають методи прямого стимулювання, що орієнтовані на значне використання коштів бюджету для реалізації інноваційних проектів та передбачають процедуру конкурсного відбору, хоча на перших етапах створення інноваційного законодавства спостерігалися в основному заходи непрямої підтримки. Повернення до переважного використання непрямих методів стимулювання інноваційно-інвестиційних проектів надасть змогу забезпечити масове впровадження інновацій суб'єктами господарювання.

Згруповано та проаналізовано методи, що складають економічний механізм державного управління інноваційно-інвестиційним розвитком регіону, з точки зору їх поділу на прямі та непрямі, та запропоновано напрям диверсифікації відповідних використовуваних методів в Україні для стимулювання масового впровадження інноваційних проектів та забезпечення розвитку економіки.

Досліджено фактори, які забезпечують економічне зростання держав, та проаналізовано напрями державної допомоги в Україні в аспекті субсидування галузей. З'ясовано, що в Україні, натомість щоб субсидувати галузі зі зростаючою віддачею (переробну промисловість, новітні галузі третьої цивілізаційної хвилі), ці галузі за досліджуваний період оподатковуються зі зростаючим обсягом в долі валової доданої вартості. Навпаки, галузі, які мають спадну віддачу та залежать від природних умов (насамперед добувна промисловість і розроблення кар'єрів), одержують значне субсидування за наявності значного валового прибутку. Констатовано невірний вибір сфер докладання державної підтримки, чим можна пояснити відсутність економічного розвитку та значне падіння життєвого рівня населення.

Досліджено переваги й особливості використання проектного підходу в державному управлінні. Проаналізовано законодавчі підходи до державних інвестиційних проектів в Україні на предмет відповідності проектному менеджменту. Проаналізовано структуру та достатність запланованого фінансування державних інвестиційних проектів, що затверджені на 2016 - 2017 рр. Зроблено висновки, що відмежування держави від проблем реального сектора економіки на противагу посиленій увазі соціальним питанням в кінцевому рахунку створює проблему недостатності фінансової потужності держави навіть для розв'язання поточних завдань. Вишукування додаткових інвестиційних ресурсів та обгрунтоване їх вкладання з використанням методології проектного менеджменту є важливим напрямком діяльності державного управління.

Проаналізовано фактори впливу процесів централізації та децентралізації публічної влади на активізацію інноваційно-інвестиційних процесів регіонів. З'ясовано, що перевагами децентралізації є такі фактори, як підвищення соціальної активності, мотивація виконавців, близькість реалізованих проектів до споживачів, але в деяких випадках корисною є централізація (створення інаціональних чемпіоніві, що могли б конкурувати у високотехнологічних секторах). Для одержання переваг децентралізації необхідний розвиток спеціальних структур на місцях, наприклад, таких, як Агенції регіонального розвитку, які на професійному рівні могли б створювати і керувати впровадженням інноваційно-інвестиційних проектів.

Наведено класифікацію засоби організаційного механізму розробки та впровадження інновацій з їх поділом на високий та низький рівні. Визначено, що до засобів розробки інновацій високого рівня (створення нового) належать внутрішні та зовнішні науково-дослідні роботи, розробки й патентування в партнерстві. До засобів розробки інновацій низького рівня (удосконалення існуючого) належать зв'язки та передача інформації в кластері, придбання зовнішніх знань, консультування. Проаналізовано роль кожної складової щодо розробки та впровадження інновацій. Проаналізовано стан відповідних складових та результуючих показників інноваційної діяльності в Україні та визначено, що основні результати інноваційної діяльності за 2011 - 2017 рр. значно погіршились: зменшилась на 26,3 % кількість впроваджених інноваційних видів продукції (а нових для ринку на 47 %), а також зменшилась на 27 % кількість впроваджених нових технологічних процесів. Частка внутрішніх витрат на виконання наукових досліджень і розробок у ВВП знижується, але в українському експорті послуг, пов'язаних з розробкою інновацій, переважають послуги проміжних етапів інноваційної діяльності, натомість в імпорті переважає оплата за кінцеві результати наукової діяльності. Тому було б доцільно звернути увагу на можливості кращого використання вітчизняного наукового сектору шляхом доведення роботи науковців до кінцевих стадій інноваційної діяльності (конкурентоспроможних технологій, готових до впровадження в промислове виробництво).

Розглянуто основні засади сучасного розвитку цифрового маркетингу й логістики при управлінні підприємством. Сформовано особливості розвитку маркетингових технологій та логістики в Індустрії 4.0. Обгрунтовано особливості функціонування підприємства в умовах адаптивного середовища з урахуванням сучасного стану воєнної агресії в країні. Доведено, що відбудова територій та підприємств у повоєнний період повинна базуватися на використанні новітніх інноваційних технологій з урахуванням цифрової економіки. Доведено необхідність використання різних видів стратегій для оптимізації адаптації підприємства з урахуванням наявної ресурсної спроможності та стану зовнішнього середовища.