Проведено експериментально-математичне дослідження переломів проксимального відділу стегнової кістки (ПВСК) за умов остеосинтезу різними різьбовими фіксаторами. На підставі одержаних результатів визначено напружено-деформований стан двох систем: спонгіозних гвинтів системи АО та стрижнів-гвинтів нової конструкції. Доведено переваги використання пристроїв заглибної та зовнішньої фіксації на основі стрижнів-гвинтів. За допомогою використання комп'ютерних технологій методом кінцевих елементів проведено моделювання тривимірності зображення ПВСК з переломами шийки стегнової кістки (ШСК), фіксованими гвинтами АО та гвинтами нової конструкції. Виявлено зони локального напруження, що виникають під дією навантаження на кінцівку. Найбільш рівномірний розподіл напруження зафіксовано у разі проведення остеосинтезу фіксаторами нової конструкції, що свідчить про більш стабільну фіксацію та можливість її збереження протягом усього терміну лікування. Вперше проведено дослідження безпосередньої взаємодії балочної системи з різними варіантами конструкцій різьбових фіксаторів. Створено нові методики остеосинтезу переломів ПВСК з застосуванням нових фіксуючих систем. Запропоновано критерії відбору хворих, яким необхідно проводити остеосинтез. Розроблено нову методику післяопераційного лікування постраждалих з переломами ПВСК.

Проведено морфологическое и морфометрическое исследование дистальных метафизов большеберцовой кости 21 крысы после моделирования транскортикального сквозного дырчатого дефекта диафиза и диафизарного перелома. Получены качественные и количественные данные характеристики компактной и трабекулярной кости проксимального и дистального метафизов. Установлено, что и травма низкой интенсивности (транскортикальный дырчатый дефект), и перелом влияют на состояние костной ткани в метафизах. Наиболее выраженные посттравматические остеопенические изменения трабекулярной и компактной кости зафиксированы в дистальном метафазе после диафизарного перелома.

Запропоновано шляхи підвищення ефективності профілактики та лікування хворих після перелому довгих кісток на підставі визначення механізмів порушення структурно-функціонального стану кісткової тканини. Доведено зв'язок репаративного потенціалу пацієнтів з показниками мінеральної щільності кісткової тканини, давністю травми та кількістю клітинних колоній у культурах стромальних клітин кісткового мозку, культивованих із сироваткою крові пацієнтів. В експериментах на тваринах встановлено, що кістковий дефект і перелом впливають на стан кісткової тканини - призводять до остеопенії в проксимально та дистально розташованих ділянках кістки. На підставі денситометричних досліджень і ретроспективного аналізу виявлено високий відсоток системної остеопенії та остеопорозу в пацієнтів з переломами в анамнезі (60,4 % чоловіків та у 74,4 % жінок). З використанням алгоритмізованої системи FRАХ доведено підвищення у 3 - 5 разів ризику наступного перелому в жінок різного віку з переломом в анамнезі порівняно з контрольною групою. Визначено провідну роль остеотропної терапії в профілактиці післятравматичної остеопенії та виникнення на цьому фоні повторних переломів. На підставі аналізу результатів лікування пацієнтів з діафізарними переломами кісток кінцівок встановлено, що використання розробленого стрижневого апарату (патент України № 57328) і вільної кісткової аутопластики (патент України № 62317) надало змогу одержати до 97,6 % хороших результатів.