Переломи вертлюгової западини (ВЗ) відносно до всіх переломів таза, за даними різних учених становлять від 6 до 23 %. За останній час статистика травм і пошкоджень опорно-рухового апарату вказує на те, що частота переломів ВЗ нині не має тенденції до зниження. За підрахунками ВОЗ, значна кількість хворих після переломів ВЗ залишаються інвалідами та мають ускладнення у вигляді постравматичного артрозу та асептичного некрозу кульшового суглоба. Профілактика цих наслідків є досить складним завданням. Якщо лікуванню переломів кульшової западини, консервативному та оперативному, в гострому періоді травми приділяється увага багатьма авторами, то фізичної терапії стосуються лише поодинокі роботи, пов'язані з застосуванням окремих лікувальних факторів. Розглянуто традиційні та сучасні підходи до побудови процесу фізичної терапії хворих після оперативного лікування перелому ВЗ. Розглянуто положення міжнародної класифікації функціонування стосовно організації та направленості заходів фізичної терапії. Наведено принципи фізичної терапії та підходи до постановки SMART-цілей. Мета дослідження - визначити методичні основи та особливості побудови програми фізичної терапії хворих після остеосинтезу ВЗ. Матеріал і методи дослідження - аналіз науково-методичної літератури, синтез й узагальнення. Проведено аналіз науково-методичної літератури та визначення стану програм фізичної терапії хворих після остеосинтезу ВЗ, виявлено їх незначну кількість у вітчизняних і зарубіжних джерелах, а також відсутність сучасних підходів у їх побудові. Розглянуто послідовність створення програми фізичної терапії, починаючи від принципів, МКФ, SMART-цілей, а також дій, які виконує мультидисциплінарна команда.

У наш час збільшується тенденція до зростання кількості переломів вертлюгової западини. Сучасні оперативні підходи до лікування даного перелому не зменшують відсоток інвалідності серед пацієнтів. Це в першу чергу пов'язане зі структурними та функціональними змінами, які виникають у кульшовому суглобі після перелому та оперативного лікування. Доцільно крім якісної медичної допомоги проводити комплексну фізичну терапію, яка має відбуватися шляхом встановлення реабілітаційного діагнозу на основі Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров'я (МКФ) і Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10). Мета дослідження - встановити реабілітаційний діагноз пацієнтам після остеосинтезу вертлюгової западини на основі МКФ. У дослідженні бралили участь 48 пацієнтів віком від 32 до 36 років після остеосинтезу вертлюгової западини. Основні методи дослідження: теоретичні, грунтувалися на аналізі, оцінці та синтезу сучасних знань вітчизняних і закордонних авторів із питання застосування МКФ у відновленні осіб після остеосинтезу вертлюгової западини, клініко-інструментальні та шкальні оцінювання. МКФ допомагає максимально точно відобразити наявні проблеми у осіб після остеосинтезу вертлюгової западини на рівні структури та функції, діяльності та участі, факторів зовнішнього середовища та особистісних факторів, на основі отриманих даних поставити реабілітаційний діагноз. Встановлений реабілітаційний діагноз пацієнтів після остеосинтезу вертлюгової западини: виявленно структурні зміни тазового поясу (s740.0), зв'язки та фасції тазового поясу (s740.3) порушена структура шкірного покриву тазового поясу (s810,3), наявний біль у нижній кінцівці (b28015), наявні проблеми у зміні основного положення тіла (d410), утримання положення тіла стоячи (d415.4), переміщення (d465), ходьба на далекі дистанції (d450.1), особистої гігієни (d530), проблеми з одяганням (d540), знижена толерантність до загальної витривалості (b455.0), погіршення функція рухливості декількох суглобі (b710.1), зниження м'язового тонусу (b735). Виявлені обмеження в участі значно вплинули на емоції хворих (b152), їхнє постійне занепокоєння з приводу їхньої професійної діяльності, оскільки вони всі були працездатного віку. Поставлений реабілітаційний діагноз для пацієнтів після остеосинтезу вертлюгової западини на основі МКФ із зазначення порушень на рівні структури, функції, діяльності та участі, факторів зовнішнього середовища та особистісних факторів, які надають можливість мультидисциплінарній команді підібрати втручання, що підвищать ефективність відновлення.