Розглянуто проблеми реалізації технології художньо-педагогічної комунікації в контексті сучасного освітнього простору з точки зору її практичного впровадження у навчально-виховний процес ВНЗ. Визначено дефініції поняття "художньо-педагогічна комунікація", здійснено структурно-функціональний аналіз цього поняття з метою виокремлення його складових. Розкрито механізм формування вміння художньо-педагогічної комунікації у майбутнього викладача мистецьких дисциплін у ВНЗ. У процесі реалізації художньо-педагогічної комунікації в контексті пропедевтики вищої школи реалізовано її механізм, що має такі складові: концептуальну, змістову, інструментальну та діагностичну. Методологію наукового пошуку реалізовано на основні системного, діяльнісного, особистісного, суб'єктного, аксіологічного, технологічного, критеріального та рефлексійного підходів. Досліджено процес художньо-педагогічної комунікації як феномен культури, визначено статус цієї проблеми у сучасному культурологічному знанні. Виявлено чинники культурно-комунікативних взаємин у період зміни комунікативних форматів у музичній культурі. Показано особливості музичної комунікації як складової художньо-педагогічної комунікації на етапі формування нових інформаційних технологій. Простежено динаміку культурних процесів у сучасному художньому просторі з урахуванням зміни в комунікативному просторі.

Досліджено генезу проблематики спорідненості музичного та вербального мовлення на матеріалі музичної критики діячів музичного мистецтва XIX ст. Акцентовано увагу на історичному контексті музичної критики минулого, що була важливою формою презентації музичної культури, набувши значення своєрідної творчої лабораторії музичного просвітництва. Проаналізовано музично-критичні праці XIX ст., що вміщують глибокі наукові рефлексії, які у подальшому лягли в основу теоретичних праць з вивчення музичного мовлення.

Досліджено структурні та смислові трансформації в контексті взаємодії музичного й вербального мовлення. Проаналізовано складові інтонації та їх функції у процесі взаємодії двох типів мовлення. Наведено різновиди взаємовпливу вербального і музичного мовлення, виявлено рівні аналізу таких структур, що дає підстави стверджувати: вербально-мовне мислення та музичне інтонування є спільними процесами, в контексті яких відбувається кристалізація форм музичної інтонації.

Обґрунтовано концепцію музичного мовлення як складної семіотичної системи, що має граматичний (синтактика), когнітивний (семантика) та дискурсивний (прагматика) рівні, внутрішню парадигматику (відносини між елементами всередині музичного тексту), різні параметри взаємозв’язку (часові, просторові), форми [згорнута (внутрішня) - розгорнута (зовнішня)], у контексті якої реалізуються знаково-символічні коди, що, набуваючи додаткових смислових рівнів, формують музичний континуум художньої культури загалом. Розкрито смисловий вимір поняття "музичне мовлення", що мислиться як елемент системи "мова - текст" та є репрезентантом смислових і ціннісних характеристик художніх інтенцій композитора. Здійснено типологічний аналіз двох типів художнього мовлення -музичного і вербального, виявлено споріднені та відмінні характеристики між ними. Виявлено механізм взаємодії між двома типами художнього мовлення на рівні віддзеркалення мовленнєвих інтонаційних модусів. Проаналізовано семантику різних інтонем, що своїм корінням сягають вербального мовлення, та виявлено модуси їх значень у музичних текстах. Доведено, що смисловий вимір музичного мовлення має глибокий підтекст, де поєднуються як вербальні, так і невербальні коди, що нашаровуються на семантеми, утворюючи культурний тезаурус різних смислів. Музично-мовленнєву діяльність композитора розглянуто як різновид дискурсивної практики та водночас як текстовий простір. Здійснено аналіз окремих творів українських композиторів зазначеного періоду з позицій семіотичного підходу, модус аналізу яких спрямовано на виявлення семантично змістовних структур як своєрідних смислових маркерів, що дало змогу осягнути глибинні структури музичних текстів не з позицій їх унікальності, а як складного знаково-символічного простору, які мають прояв на всіх рівнях смислоутворення, а саме: дотекстового (рівень архетипів, символів, концептів, до яких апелює композитор), текстового (рівень музичної граматики та міжтекстових взаємодій [цитації, алюзії, ремінісценції тощо)] та позатекстового (рівень екстрамузичних засобів виразності). Порушено проблематику музичного семіозису як унікального актуалізованого континууму з виробництва смислів. Досліджено різні аспекти категорії "музичний дискурс" у контексті міждисциплінарного наукового поля, що мислиться як поліфонічна форма функціонування музичних текстів. Доповнено положення про музичний дискурс як процес семіотизації художнього простору, у якому музичний текст набуває форм надособистісної музично-мовленнєвої складової художньої практики композитора. Розвинено положення про музичний текст як семіотичну систему, що здатна передавати художню інформацію звукочасової властивості, у якому семантична щільність музичного образу віддзеркалює його знаковий характер.