Індекс рубрикатора НБУВ: Р411.022.2

Рубрики:

Мієлоїдні лейкози

Шифр НБУВ: Ж60216 Пошук видання у каталогах НБУВ 

У результаті досліджень установлено, що гемопоетичні клітини, одержані з кісткового мозку (КМ), периферичної та пуповинної крові, мають високий проліферативний потенціал і їх можна розглядати як джерело трансплантації. Основним джерелом стовбурових клітин для проведення ауто- й алотрансплантації слід вважати периферичну кров (ПК). Запропоновані методи збагачення стовбурових клітин ПК дозволяють одержати достатню для проведення трансплантації кількість гемопоетичних стовбурових клітин із збереженою функціональною активністю. Використання КМ як трансплантата доцільно лише за умов недостатньої колекції стовбурових клітин ПК. Найбільш перспективним джерелом для подальшого застосування як ало- та аутотрансплантата є кордова кров.

Досліджено актуальну проблему генетики - визначення постнатальних ефектів у дітей, які зазнали гострого та тривалого опромінення в період внутрішньоутробного розвитку (ВР) і на наступних етапах онтогенезу, на підставі оцінки стану здоров'я, встановлених фенотипічних і цитогенетичних особливостей залежно від типу, дози опромінення та гестаційного віку плода на час впливу радіаційного чинника. Доведено, що опромінення дитини в період ВР призводить до більш частого виникнення хронічної саматичної патології. Встановлено, що дія на плід медико-біологічних факторів ризику в сполученні з радіаційним у період органогенезу сприяє більш частому, ніж у контролі, формуванню морфогенетичних варіантів, які характеризуються наявністю множинних малих аномалій розвитку. Запропоновано уніфікований протокол оцінки фенотипу, програму селективного скринінгу для оптимізації формування груп ризику серед внутрішньоутробно опромінених дітей, викладено схему диспансерного спостереження за даним контингентом.

Нормальний каріотип встановлено у 14 з 20 хворих з мієлодиспластичним синдромом (МДС). У 3 опромінених осіб виявлено неклональні структурні хромосомні аберації. Клональні порушення каріотипу зареєстровані у 3 пацієнтів - 1 жителя забрудненої радіонуклідами території і 2 непромінених осіб. Концентрація васкулярного ендотеліального фактора росту (VEGF) сироватки крові у опромінених хворих з МДС була вірогідно нижче відносно неопромінених осіб; у опромінених хворих з хронічною мієломоноцитарною лейкемією - вірогідно вище. Наявність кореляційних зв'язків між цитогенетичними ефектами, концентрацією VEGF сироватки крові і основними показниками периферичної крові та кісткового мозку підтверджує їх прогностичне значення для акселерації МДС.

У ході цитогенетичного обстеження 20 хворих на мієлодиспластичний синдром (МДС) нормальний каріотип встановлено у 14 осіб. У трьох опромінених пацієнтів виявлено неклональні структурні хромосомні аберації. Клональні порушення каріотипу зареєстровано також у трьох пацієнтів - одного мешканця забрудненої радіонуклідами території та двох неопромінених осіб. Наявність кореляційних зв'язків між цитогенетичними ефектами й основними показниками периферичної крові та кісткового мозку підтверджує їх прогностичне значення для акселерації МДС.

Дифузна крупноклітинна B-лімфома (ДКВЛ) є найбільш поширеним типом лімфом, що включають приблизно 30 - 40 % всіх B-клітинних неходжкінських лімфом (B-НХЛ). Хромосомні транслокації є відмінною рисою генетичних аберацій у разі B-лімфом і часто асоціюються з конкретним підтипом B-НХЛ. Дисрегуляція гену MYC внаслідок хромосомних транслокацій, характерна для більшості випадків лімфоми Беркітта (ЛБ). Мета роботи: підвищення точності діагностики ДКВЛ на підставі визначення змін хромосом 8 та 14, в тому числі транслокації гену MYC t(8; 14)(q24; q32) в субстратних клітинах лімфатичних вузлів за допомогою методу трикольорової інтерфазної флуоресцентної in situ гібридизації (I-FISH). Досліджено препарати біопсійного матеріалу лімфатичних вузлів, зафіксованих в парафіні, 17 хворих на дифузну крупноклітинну B-лімфому і трьох хворих на лімфому Беркітта (в тому числі, одна особа - учасник ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС). Вік хворих коливався від 10 до 66 років та складав в середньому (41,3 +- 3,7) року. I-FISH-аналіз проводили з використанням комерційної проби Vysis IGH/MYC, CEP 8 tricolor, dual fusion translocation probe (Abbott Molecular, USA). У чотирьох із двадцяти осіб було виявлено транслокацію гену MYC і генів важких ланцюгів імуноглобуліну (IGH). Встановлено, що метод I-FISH надає змогу ретроспективно визначати перебудови генів MYC та IGH в субстратних клітинах тканини лімфом, зафіксованих у парафіні. Висновок: за допомогою цього методу виявлено молекулярно-цитогенетичні аномалії у восьми з двадцяти хворих на B-клітинні лімфоми, що надало змогу верифікувати діагноз лімфом, прогнозувати їх клінічний перебіг і підвищити ефективність терапевтичних заходів, в тому числі - у разі рефрактерних форм.