Аналізуються особливості наголошення непохідних іменників жіночого роду в поетичному мовленні Лесі Українки. Поезія Л.Українки є необхідним і невичерпним матеріалом для вивчення й дослідження акцентної системи української мови на певному етапі її історичного розвитку. Акцентні особливості поетичного мовлення Л.Українки значною мірою позначились на процесі становлення акцентної норми української мови.

Досліджено особливості наголошування іменників у поезії Лесі Українки. Визначено акцентні типи, зіставлено наголошування іменників слововжитку поетеси з мовною нормою кінця XIX - початку XX ст. і сучасною літературною нормою. Досліджено особливості функціонування наголосу як стилістичного засобу, а також як компонента ритміко-інтонаційної побудови поетичних творів Лесі Українки. Проаналізовано процес уніфікації наголосу в акцентних типах. Висвітлено варіантну, а також запропоновану акцентуацію. Проведено акцентуаційний аналіз, що дозволило здійснити характеристику загальних тенденцій акцентуаційних процесів у мові кінця XIX - початку XX ст. Виявлено вплив мови поетеси на кодифікацію українського наголосу. Установлено закономірності тенденції акцентуаційного розвитку іменників.

Розглянуто наголошування форм множини похідних і непохідних іменників, проаналізовано тенденції розвитку наголосу на матеріалі поетичних творів Л. Українки, О. Забужко, Л. Костенко, Д. Павличка, В. Симоненка, В. Стуса. Здійснено порівняльний аналіз лексикографічних джерел кінця XIX ст. і словників XX і початку XXI ст., що надало змогу охарактеризувати загальні тенденції акцентуаційних процесів у мові, установити закономірності та шляхи акцентуаційного розвитку іменників.