Зроблено спробу проаналізувати заходи британського керівництва, спрямовані на відновлення польсько-радянських відносин, розірваних у квітні 1943 р. Під час проведення консультацій з польським урядом британці робили спроби розв'язати територіальну суперечку між "лондонцями" та кремлівським керівництвом у руслі досягнутих у Тегерані неформальних домовленостей. У ході їх проведення на порядку денному неодноразово поставала справа майбутнього територіального розмежування між Польщею та Німеччиною.

На підставі аналізу архівних документів, опублікованих джерел, вітчизняної та зарубіжної наукової літератури досліджено політику керівництва Великої Британії стосовно післявоєнних кордонів Польщі, а також процес становлення британської концепції відродження Польської держави та її територіальних обрисів. Висвітлено основні чинники, під впливом яких вона еволюціонувала, відносини між країнами "великої трійки", погляди СРСР та США щодо можливості геополітичних змін у східноєвропейському регіоні. Визначено вплив зовнішніх факторів на політичну лінію офіційного Лондона стосовно кордонів Польщі й охарактеризовано процес становлення і розвитку відносин між британським і польським еміграційним урядами, з'ясовано роль територіального чинника у контексті цих взаємин.

Проаналізовано діяльність британського керівництва у польському питанні на тлі погіршення взаємин між польським керівництвом у Лондоні та Кремлем. Воєнно-політичні реалії й усвідомлення британцями невідворотності реконструкції післявоєнної політичної карти Європи вимагали від них пошуку формули врегулювання польсько-радянської територіальної суперечки, від вирішення якої залежало налагодження польсько-радянських дипломатичних відносин.

Розглянуто поразку Польщі у вересні 1939 р., що спонукало політиків і військових до пошуку її причин. У результаті аналізу стало очевидним, що однією з причин була раптовість удару із Східної Пруссії, яка після Першої світової війни опинилася в складі Німеччини. Надання Польщі гарантій безпеки після завершення воєнних дій в Європі стало одним із найважливіших напрямків зовнішньополітичної діяльності польського еміграційного уряду впродовж війни.

Проаналізовано підготовку та проведення військово-політичним керівництвом Польщі першого загального призову в армію на території Східної Галичини. Визначено труднощі цього процесу, відображено ставлення новобранців до служби в польському війську.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4ПОЛ)63-64(4СОЮ)

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: Ж62333 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На основі джерел особового походження (спогади, щоденники), архівних документів, публікацій у пресі та праць істориків зроблено спробу розглянути життя Львова напередодні вступу Червоної армії, оцінку радянських військовиків львів'янами. Описано сприйняття мешканцями міста червоноармійців, їх поведінку. Відображено також бачення вересневих подій представниками "країни Рад".

Проаналізовано обставини оголошення та проведення загального призову до польського війська, у тому числі представників національних меншин, влітку 1920 р., коли польсько-більшовицька війна сягнула кульмінаційного моменту. Розкрито чинники, які вплинули на проведення та результати мобілізації - дезертирство, панічні настрої, провоковані солдатами-утікачами, більшовицька пропаганда. Охарактеризовано зусилля командування Дієвої армії УНР, спрямовані на мобілізацію галичан, які мали на меті компенсувати понесені втрати, а також перемовини з воєнно-політичним керівництвом Речі Посполитої з цього приводу.

Комплексно проаналізовано українсько-польські міждержавні та міжнаціональні відносини у ХХ - ХХІ ст. Особливу увагу приділено дискусійним проблемам у контексті геополітичних змін у Центрально-Східній Європі після Першої та Другої світових воєн, розпаду соціалістичного табору. Розкрито механізми функціонування стереотипів про українців, Україну та поляків, Польщу. Узагальнено досвід реформ у Польщі для сучасного українського етнодержавотворення.