Проаналізовано історіографію цієї проблеми: праці радянських істориків, діаспорну літературу, сучасні вітчизняні та зарубіжні дослідження.

Проведено комплексне дослідження процесів утворення, послідовного та планомірного реформування Збройних сил Директорії УНР за умов ведення бойових дій, висвітлено історію їх розвитку. Визначено роль зовнішньополітичних чинників у формуванні військово-політичного курсу напередодні та в період приходу до влади Директорії УНР. Висвітлено передумови й особливості формування військової політики Директорії та процес створення Дієвої армії УНР. Наведено загальну характеристику Дієвої армії УНР: організацію командної вертикалі, формування старшинського складу, структуру та реорганізаційні процеси. Проаналізовано найбільш дискусійні аспекти, пов'язані з явищем "отаманії" у період Директорії УНР, з'ясовано причини їх виникнення та вплив на наслідки національно-визвольних змагань 1917 - 1921 рр. Досліджено бойові дії армії УНР й Української Галицької Армії (УГА) проти військ більшовицької Росії та Добрармії генерала Денікіна у 1919 р. Висвітлено участь Збройних сил УНР на завершальному етапі боротьби за державну незалежність України. Розглянуто наслідки переходу УГА на бік Денікіна. Проаналізовано процес реорганізації армії УНР після підписання Варшавського договору 22 квітня 1920 р. та Військової конвенції 24 квітня 1920 р., а також за умов польсько-більшовицької війни.

Проаналізовано військову та зовнішньополітичну ситуацію в УНР з листопада 1918 по січень 1919 рр., уточнено кількісний склад військ Директорії УНР, з'ясовано причини неспроможності політики Директорії УНР об'єднати українські національні сили у боротьбі з ворогами.

Проаналізовано експансіоністські геополітичні плани московського керівництва напередодні Другої світової війни та наміри зробити з окупованих територій вигідний плацдарм для "походу на Захід".

На базі історіографічного та джерельного матеріалу досліджено кількісний та якісний склад Дієвої армії УНР та УГА напередодні Київської наступальної операції.

Проаналізовано складне військово-політичне становище УГА восени 1919 р. і причини та наслідки її переходу на бік Добровольчої армії генерала Денікіна.

Висвітлено сутність, теоретичні засади, типологію та функції культури. Охарактеризовано процес розвитку історії української культури від найдавніших часів до сьогодення. Розглянуто найважливіші події, напрями, сфери, художні стилі, творчість провідних діячів вітчизняної культури. Подано інформацію про особливості трипільської культури, античної культури Північного Причорномор'я, скіфо-сарматської культури на території України, дохристиянської культури східних слов'ян, української культури періоду Бароко. Увагу приділено національній культурі на західноукраїнських землях у 1920 - 1930-х рр. Розкрито сучасні проблеми розвитку української культури, показано її місце та роль у розмаїтті національних культур.

На базі історіографічного та джерельного матеріалу проаналізовано цілеспрямовані національно-демократичні та регулярні засади реорганізації Армії УНР після розпаду Директорії.

Висвітлено теоретичні основи культури, наведено її визначення, типологію та функції. Розкрито процес розвитку української культури від найдавніших часів до сьогодення, детально висвітлено стародавню культуру українських земель, характерні риси української культури княжої доби, Ренесансу, періоду Бароко. Проаналізовано особливості національно-культурного відродження наприкінці XVIII - на початку XX ст., розвитку української культури в 1917 - 1939 рр., акцентовано на становленні української національної культури в середині XX - першій декаді XXI ст. Розглянуто найвизначніші здобутки, що стали найбільшими надбаннями української нації та світової цивілізації.

На підставі вивчення документів фондів Центрального державного архіву вищих органів державної влади та державного управління України, праць діаспорних і сучасних істориків проаналізовано розпорядчу документацію та процеси правових реформ Збройних сил Директорії УНР за умов ведення бойових дій.

Проаналізовано сучасний стан і перспективи розвитку системи реферування наукової літератури як однієї з поширених форм одержання інформації, яка надає змогу у величезному її потоці за короткий термін знайти потрібні спеціалісту відомості.

Досліджено особливості колективного суспільного документування історичних процесів збройних формувань України періоду національно-визвольної революції 1917 - 1921 рр. в українській Вікіпедії. Моніторинг матеріалів української Вікіпедії свідчить про те, що інформація щодо Збройних сил зазначеного періоду є потрібною та цікавою як для наукового співтовариства, так і для широкого загалу громадськості.

Досліджено особливості інформаційного наповнення інтернет-ресурсів в глобальній комп'ютерній мережі загальною історичною проблематикою (окремі сайти, зокрема персональні, електронна енциклопедія "Вікіпедія", он-лайн бібліотеки), які охоплюють різні історичні періоди, від найдавніших часів до сьогодення. Визначено, що їх значна частина є недостатньою за інформаційним наповненням, перебуває на стадії розроблення або формування, також базується на використанні обмеженої кількості історіографічно-джерельної бази.

Викладено основні вимоги до складання й оформлення документів. Надано зразки найрізноманітніших ділових паперів від особистих до вузькогалузевих. Розглянуто системи документування в управлінській діяльності та спеціалізованій документації. Наведено стилістичні норми сучасних інформаційних і ділових документів. Приділено увагу інформаційним технологіям підтримки документообігу.

Проаналізовано важливість популяризації пам'яток історії та культури з використанням сучасних інформаційних технологій. Запропоновано методи впливу на туристичну привабливість місцевості за допомогою застосування органами місцевого самоврядування інформаційно-рекламних засобів.

Висвітлено питання правового регулювання інформаційної сфери в Україні. Розкрито поняття наукового й аналітико-синтетичного опрацювання документів. Розглянуто основні різновиди аналітико-синтетичного опрацювання інформації. Подано інформацію щодо професійних вимог до рівня кваліфікації аналітика. Особливу увагу звернено на найпоширеніші види згортання інформації: анотування, реферування та створення оглядових документів. Описано методику складання бібліографічного опису згідно з ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. Наведено приклади оформлення списку літератури (references).