Вивчено проблеми консолідації як виду систематизації нормативно-правових актів. Проведено огляд й аналіз фундаментальних положень та дискусійних питань даної тематики. Розкрито поняття консолідації як окремого виду систематизації нормативно-правових актів, розглянуто співвідношення консолідації з іншими видами систематизації, досліджено процес її використання в різних світових системах права. Визначено послідовність проведення консолідаційних робіт, досліджено значення консолідації в процесі формування та розвитку норми, інституту та галузі права.

Вперше комплексно вивчено вплив ВІЛ на функціональний стан ендотелію судин з визначенням специфічних маркерів, зв'язок стану клітинної ланки імунітету з вираженістю ендотеліальної дисфункції. Проаналізовано функціональний стан ендотелію залежно від клінічної стадії захворювання та наявності супутніх захворювань. Вперше на підставі комплексного аналізу клініко-лабораторних та інструментальних досліджень вивчено чинники, що сприяють формуванню кріопатій, особливості їх імунопатогенезу, чутливість до етіотропної терапії у хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД. Показано, що в етіологічній структурі змішаної кріоглобулінемії найчастіше виявляється ВІЛ, значно рідше - віруси гепатиту С, Епштейна-Барр, цитомегаловірус. Встановлено, що з прогресуванням ВІЛ-інфекції в абсолютної більшості хворих виявляється і феномен кріопреципітапії, причому для кожної клінічної стадії імунодефіциту притаманні кріоглобуліни різних типів. Однак, з розвитком синдрому виснаження на фоні ВІЛ-інфекції (IV клінічна стадія) кріоглобулінемічна кріопатія діагностується винятково рідко.

Вивчено вміст маркерів ендотеліальної дисфункції в крові хворих на ВІЛ-інфекцію, їх зміни залежно від клінічної стадії хвороби і під впливом різних методів лікування. Обстежено 127 хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД з різними стадіями хвороби. Встановлено, що у разі ВІЛ-інфекції/СНІДу істотно зростає концентрація тромбомодуліну, Е-селектину та фактора Віллебранда, а в міру прогресування імунодефіциту концентрація всіх зазначених показників достовірно зростає. Використання антиагреганта дипіридамолу, а також тримісячне антиретровірусне лікування препаратами першого ряду забезпечують лише часткове зниження рівнів тромбомодуліну, Е-селектину та фактора Віллебранда. Однак включення в антиретровірусну терапію дипіридамолу призводить до нормалізації рівня тромбомодуліну і фактора Віллебранда при II клінічній стадії ВІЛ-інфекції, а при III - IV стадіях - до достовірного зниження. Така ж вагома різниця встановлена і щодо вмісту Е-селектину. У хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД виявлено ВІЛ-індуковане ураження судинної стінки. Тримісячна симптоматична терапія не впливає на стан ендотелію, проте включення в антиретровірусну терапію дипіридамолу максимально оптимізує його стан.

Проведено порівняльний аналіз особливостей клінічного перебігу ВІЛ-інфекції у 127-ми хворих, які перебували на амбулаторному спостереженні. Групу обстеження склали чоловіки та жінки 19 - 44-х років I - IV клінічних стадій ВІЛ-інфекції. У пацієнтів I - II клінічних стадій спостерігався як безсимптомний перебіг, так і поява лімфаденопатії і приєднання супутніх інфекцій з нетривалим та легким перебігом. У хворих з III - IV стадією спостерігалось різноманіття клінічних проявів, обумовлених приєднанням опортуністичних захворювань з тяжким перебігом, що часто супроводжувалося летальними наслідками.

Мета дослідження - виявлення особливостей кріопатії різних типів у всіх клінічних стадіях ВІЛ-інфекції та під впливом різних методів лікування. Обстежено 127 хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД із різними стадіями хвороби. З прогресуванням ВІЛ-інфекції феномен кріопреципітації стає характернішим. Однак з розвитком синдрому виснаження на тлі ВІЛ-інфекції (IV клінічна стадія) кріоглобулінемічну кріопатію діагностують значно рідше - тільки в окремих хворих. Стандартна антиретровірусна терапія першого ряду, а особливо її поєднання з додатковим застосуванням антиагреганту дипіридамолу, надають змогу зменшити відсоток хворих із феноменом кріопреципітації. Висновки: значний вплив на перебіг ВІЛ-інфекції має супутня кріоглобулінемія, що належить враховувати під час діагностики недуги та лікування таких хворих.

Проаналізовано захворюваність на ВІЛ-інфекцію/СНІД в Україні та її суттєве зростання. Вказано на важливу роль непрямих лабораторних маркерів (тромбомодуліну, фактора Віллебранда, Е-селестину) в діагностиці ендотеліальної дисфункції. Відзначено важливість визначення кріоглобулінемії у разі хвороби. Обгрунтовано доцільність дослідження цих сполук у разі СНІД, що дозволить прогнозувати тяжкість перебігу та розробити нові підходи до корекції виявлених змін.

Проанализирована заболеваемость ВИЛ-инфекцией/СПИД в Украине и ее существенное возрастание. Указано на важную роль непрямых лабораторных маркеров (тромбомодулина, фактора Виллебранда, Е-селектина) в диагностике эндотелиальной дисфункции. Отмечена важность определения криоглобулинемии при болезнях. Обоснована целесообразность исследования этих соединений при СПИД, что позволит прогнозировать тяжесть течения и разработать новые подходы для коррекции выявленных изменений.

Висвітлено сучасні уявлення про герпесвірусні інфекції, спричинені вірусами герпесу людини 6-го та 7-го типів. Проаналізовано результати досліджень щодо поширеності цих інфекцій, шляхів зараження, варіантів клінічного перебігу та можливостей їх етіологічної діагностики та лікування. Акцентовано увагу на необхідності подальшого спрямування на вивчення даної патології.

Виявлено частоту серологічних маркерів ко-інфекцій вірусного генезу в осіб, хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД, які перебувають на антиретровірусній терапії. Досліджено взаємозв'язок між кількістю CD4-лімфоцитів і наявністю маркерів активної реплікації збудників ко-інфекцій, спричинених вірусами групи герпесу (цитомегаловірусом - CMV, вірусом простого герпесу 1-го та 2-го типів - HSV1/2, вірусом Епштейна - Барр), а також вірусами гепатитів B і C, у плазмі ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Вивчено феномен давньогрецької філософії права як світоглядне джерело української філософсько-правової думки і права. Визначено філософсько-теоретичні засади комплексної взаємодії еллінської філософії права, римського права та християнської етики як методологічних джерел європейського, у т. ч. й українського, права, виходячи із притаманної їм спорідненості, що виникла завдяки наявності єдиних аксіологічних та онтологічних основ. Проаналізовано феноменологію держави і права у досократичних філософсько-правових ученнях, а також давньогрецької філософії права у сократичний період. Досліджено також римський період розвитку давньогрецької філософсько-правової думки, визначено давньогрецькі філософсько-правові ідеї як джерела сучасного українського права. На основі аналізу першоджерел, наукових праць фахівців у галузі філософії, теорії та історії держави і права, філософії права та історії вчень про державу і право, чинного законодавства України визначено ряд специфіко-невід'ємних факторів формування складових елементів концепції джерел європейського, у т. ч. й українського, права. Досліджено аксіологічне наповнення філософсько-правових поглядів та ідей мислителів досократичного, сократичного та римського періодів розвитку давньогрецької філософсько-правової думки, а також еволюційний вплив давньогрецьких філософсько-правових ідей на процеси формування й розвитку сучасного українського права.

На основі гносеологічного аналізу здійснено філософсько-правову характеристику основних світоглядних положень давньогрецької філософської думки у проекції її еволюційного буття під впливом комплексу факторів різноманітної природи та характеру. Визначено поняття державних та правових феноменів у досократичний період. Виявлено особливості виникнення та специфіку розвитку давньогрецької філософії права у сократичний період. Проаналізовано особливості римського періоду розвитку давньогрецької філософсько-правової думки. Досліджено давньогрецькі філософсько-правові ідеї як джерело української філософсько-правової думки.

Встановлено прогресування анемії у більшості хворих на ВІЛ-інфекцію з розвитком імунодефіциту, який виявляється значним зниженням загальної кількості Т-лімфоцитів, Т-хелперів, "активних" Т-клітин і В-лімфоцитів, а також зростанням числа нульових і неповних Т-лімфоцитів. Визначено, що антиретровірусна терапія першого ряду дає змогу покращити окремі показники клітинного імунітету.

Установлен прогресс анемии у большинства больных ВИЧ-инфекцией с развитием иммунодефицита, который проявляется значительным снижением общего количества Т-лимфоцитов, Т-хелперов, "активных" Т-клеток и В-лимфоцитов, а также ростом числа нулевых и неполных Т-лимфоцитов. Определенно, что антиретровирусная терапия первого ряда дает возможность улучшить отдельные показатели клеточного иммунитета.

Штам Омікрон вперше зареєстровано ВООЗ у Південній Африці 24 листопада 2021 р. Станом на початок 2022 р. випадки захворювання на Омікрон зареєстровано у понад 60 країнах та регіонах світу. Наразі Омікрон є домінуючим у світі штамом SAR-CoV-2 зі схильністю до швидкого розповсюдження. Хоча хвороба, викликана Омікроном, має переважно безсимптомний чи легкий перебіг, стрімке зростання показника захворюваності може викликати серйозне навантаження на глобальну систему охорони здоров'я. Зазначено, що джерела мутацій, характер передачі збудника, його стійкість до вакцин є недостатньо вивченими, чим зумовлена перепона у боротьбі зі збудником у різних регіонах світу. У даній роботі проаналізовано результати досліджень щодо характеристики збудника, його мінливості, особливостей передачі та можливих механізмів її реалізації, епідемічного статусу, можливостей профілактики та інших протиепідемічних заходів, з метою розробки заходів щодо боротьби з цим штамом SAR-CoV-2.