Зазначено, що п'єса "Брехня" по-справжньому залишається однією з перлин драматичної творчості В. К. Винниченка. ЇЇ сюжетна інтрига провокує неоднозначність і відкритість інтерпретацій, що надає твору якогось особливого утаємниченого статусу. Аналіз композиційних особливостей драми дає можливість для більш глибокої експлікації закладеного в неї смислу.

Звернуто увагу на жанрову невизначеність роману С. Жадана в сучасному українському літературознавстві (роман у новелах; збірка оповідань, доукомплектована віршами; цикл ліризованих оповідань; експериментальна форма на зразок урбаністичної симфонії; невеличка повість). Відштовхуючись від свідчення письменника про його прагнення витворити "приватну міфологію" м. Харків "в універсальному міфологічному контексті", авторка означує твір як системно організовану за принципом художнього міфотворення структуру, виділяючи основі її риси: універсалізація художнього мовлення, яка здійснюється завдяки сплаву мови прози та поезії; прийом прихованого притчевого начала; логіка повторювання; уникнення імені, його прогностичне метонімічне заміщення, що будується за принципом загадки. Аналізуючи жанрову специфіку твору, авторка констатує органічне злиття епічної форми з жанровими формами архаїчної лірики: псалмів, гімнів, духовних пісень протестантської релігії (гостел і спірічуелс), блюзових і джазових композицій. Центральну ідею роману розглянуто як наскрізну для всієї творчості Жадана, що репрезентує основне повторюване ядро його авторської міфології: вибір і поведінка людини в кризові часи, її здатність до самоорганізації, її усвідомлення "вдячності і відповідальності". Цей ідейний задум письменника у роботі напряму прив'язано до глибоко прихованої смислотворчої ролі заголовку твору.