На підставі комплексного аналізу наукових і науково-публіцистичних праць, джерел стосовно особового походження істориків з'ясовано витоки, зародження та становлення державницького напряму в українській історіографії. Обгрунтовано його періодизацію. Висвітлено питання щодо зміни поглядів М.Грушевського на співвідношення народницького та державницького чинників історичного процесу. Розглянуто роль його наукової схеми, вихованців львівської та київської історичних шкіл у розвитку державницького напряму, в українській історичній науці. Досліджено розвиток державницького напряму української історіографії на західноукраїнських землях та діаспорі. Висвітлено внесок його чільних представників, а саме В.Липинського, Д.Дорошенка, В.Кучабського, І.Кревецького, І.Крип'якевича та інших в українську історичну науку. Показано роль учених Наукового товариства ім. Т.Шевченка, Українского вільного університету, українських наукових інститутів у Берліні та Варшаві у дослідженні історії української державності. З'ясовано стан і перспективи державницького напряму в українській історичній науці.

Висвітлено історію дослідження державницької ідеї в Україні у міжвоєнний період ХХ ст. Розкрито внесок провідних українознавців у вивчення історії зародження та розвитку державності України від найдавніших часів до доби української революції 1917 - 1921 рр. Проаналізовано діяльність визначних учених, наукових осередків та товариств на території України та діаспори щодо утвердження державницького напряму української історіографії, визначено головні етапи його розвитку. Увагу приділено дослідженню причин та наслідків згортання державницьких ідей у радянській Україні.

Досліджено державотворчі концепції українських істориків та тлумачення ними низки теорій заснування Київської Русі як держави українського народу. Доведено, що праці видатних вчених мають не лише беззаперечну історичну цінність, але й зберігають своє наукове значення як один з результативних підходів до вивчення проблеми зародження й розвитку української традиції державотворення. Поряд з цим праці істориків державницького спрямування проаналізовано під кутом зору висвітлення у них взаємодії етногенезу українського народу та формування власної національної ідентичності.

Досліджено процес становлення та розвитку історіософських ідей на грунті української історичної науки, з урахуванням новітніх концепцій українських істориків, що являлись представниками різних наукових шкіл та течій. Поряд з цим обгрунтовано, що XIX ст. - це доба найбільшого розвитку української історичної науки, що повністю відповідала світовим стандартам. Проведено аналіз проблеми взаємовідносин власне історичної науки та історіософії. Підкреслено, що не існувало єдиного розуміння української історіософії, хоча сутність спадщини її творців для подальшого розвитку української історичної науки не підлягає сумніву.

Висвітлено роль української діаспори у дослідженні історії Руси України на засадах державницького напряму української історіографії. Проаналізовано державотворчі концепції істориків діаспори та тлумачення ними низки теорій заснування Руси України як держави українського народу. Розглянуто питання походження терміну "Русь" та його трактування видатними вченими діаспори. Доведено, що праці видатних українських талановитих українських істориків мають не лише беззаперечну історичну цінність, але й зберігають своє наукове значення як один з результативних підходів до вивчення проблеми зародження й розвитку української традиції державотворення.

Досліджено державотворчі методи утворення козацько гетьманської держави Богдана Хмельницького як держави українського народу. Діяння гетьмана розглядаються під кутом зору висвітлення у них взаємодії етногенезу українського народу та формування власної національної ідентичності. Проаналізовано можливі форми козацької державної організації, внесок національно визвольної війни у розвиток державницької традиції українського народу. Окрім того, підкреслюється, що окремі геополітичні положення нового державного утворення і його підходи зберігають прикладне значення і у сучасних умовах. Обгрунтовано, що відправною точкою української історії може бути лише власна територія і власні інтереси, які є абсолютно пріоритетними.

Зібрано вітання ювіляру, бібліографічні матеріали про життєвий і творчий шлях П. Кононенка, а також представлено наукові дослідження, в яких аналізується проблематика, присвячена Україні, українцям та українознавству. Підготовлено в межах виконання фундаментальних науково-дослідних робіт, які фінансуються з державного бюджету МОН України та виконуються науковими співробітниками НДІУ у 2021 р., зокрема: "Етнокультурний розвиток сучасного українського суспільства в умовах політики реваншу Російської Федерації" (керівник Фігурний Ю. С.); "Гуманітарні пріоритети консолідації українського суспільства: соціально-ціннісні виміри" (керівник Крисаченко В. С.); "Концепт ідентичності українства в умовах соціокультурних трансформацій: загрози національній безпеці в гуманітарній сфері" (керівник Газізова О. О.). Проаналізовано головні етапи життя й наукової діяльності П. Кононенка. Розкрито питання сучасного українознавства, досліджено постать П. Кононенка, осмислено роль П. Кононенка у творенні модерного українознавства та як на сучасному етапі ця інтегративна наука може допомогти Україні перемогти російських реваншистів. Стисло охарактеризовано стан досліджуваної проблематики та джерельної бази дослідження. Окреслено розвиток українознавства у XX ст., становлення українознавчої інституції. Показано вагомий потенціал інтегративного українознавства у протидії російській гібридній війні супроти України й українського народу у XXI ст.