Розглянуто патогенетично обгрунтовані диференційні методи діагностики та корекції міхурово-сечовідного рефлюкса (МСР), зокрема, консервативні методи лікування (ендоскопічного введення гелю) у дітей залежно від гостроти процесу й особливостей його течії. Уперше поряд з загальноприйнятими схемами лікування запропоновано методику інструментального (ендоскопічного) лікування, як найбільш фізіологічного методу за рахунок збереження анатомічної цілісності уретеровезикального сегмента.

Рассмотрены патогенетически обоснованные дифференциальные методы диагностики и коррекции пузырно-мочеточникового рефлюкса (ПМР), в частности, консервативные методы лечения (эндоскопического введения геля) у детей в зависимости от остроты процесса и особенностей его течения. Впервые рядом с общепринятыми схемами лечения предложена методика инструментального (эндоскопического) лечения, как наиболее физиологического метода с учетом сохранения анатомической целостности уретеровезикального сегмента.

Диафрагмальные грыжи - один из распространенных пороков грудобрюшной перегородки. Большая часть врожденных диафрагмальных грыж относится к ложным. Левостороннее поражение встречается в 90 - 95 % от общего количества диафрагмальных грыж. Основной причиной тяжести состояния в предоперационном периоде и высокой послеоперационной летальности является дыхательная недостаточность, обусловленная гипоплазией легких и пневмонией на фоне внутриутробной инфекции.

Целью медицинского образования на современном этапе является приобретение студентами системных знаний, умений и навыков, взглядов и убеждений в результате учебного процесса. Контроль усвоения практических навыков на кафедре детской хирургии проводится во время курации больного. Защита установленного студентом диагноза способствует повышению качества усвоения практических навыков, развивает у будущего врача навыки анализа и практического использования и осмысления полученных данных, а также учит делать на их основе самостоятельные выводы. Преподаватель должен донести до сознания студента зависимость качества знаний и умений от его мотивации и личного вклада в учебный процесс. Современные компьютерные технологии позволяют углубить уровень теоретической и практической подготовки, быстрее овладеть знанием и закрепить полученные около кровати больного данные. В учебной работе используется видеотехника, в частности, на кафедре созданы специальные видеофильмы на различные темы по детской хирургии. Во время занятий для студентов организован показ видеофильмов с комментариями преподавателя и дискуссией. Такое изучение детской хирургии как клинической дисциплины позволит улучшить уровень подготовки будущих детских хирургов.

Мета роботи - проаналізувати результати лікування новонароджених з атрезією тонкого кишечника (АТК) в поєднанні з іншими вадами розвитку та визначити алгоритм поетапного хірургічного лікування супутніх вад. Розглянуто результати лікування 42 новонароджених з АТК в поєднанні з іншими вадами розвитку, які потребують хірургічної корекції в період новонародженості. АТК у поєднанні з іншими вадами розвитку виявлено у 18 дітей. Супутні захворювання і патологічні фонові стани виявлено у переважної більшості новонароджених. Недоношених дітей у цій групі було 22 (52,3 %), із них з екстремально низькою масою - 4 пацієнти (від 560 до 900 г). Пренатальний діагноз "кишкова непрохідність" визначено в 17 (40,4 %) дітей. У першу добу життя в клініку надійшло 19 хворих, на другу - 14, через 3 доби - 7 дітей і 2 дитини - на 5 і 6 добу. 22 дитини народилося в районах області. У разі хірургічної корекції залежно від загального стану дитини застосовували: одноетапні операції з накладанням кишкових анастомозів ("кінець у кінець" після економної резекції розширеної ділянки з використанням однорядного шва - 12 пацієнтів, з накладанням тонко-товстокишкового анастомозу "кінець у бік" - 3 випадки, "бік у бік за Кімуром" при непрохідності дванадцятипалої кишки - 9 хворих) та двоетапні операції з виведенням T-подібної або кінцевої стоми (4 дітей). Під час аналізу результатів патоморфологічного дослідження встановлено, що основні причини летальних наслідків у дослідженій групі такі: сепсис - 2 (25,0 %) хворих; тяжка двобічна пневмонія на тлі бронхолегеневої дисплазії - 2 (25,0 %) дітей; тяжке токсико-гіпоксичне ураження головного мозку в поєднанні з внутрішньошлуночковими крововиливами в дітей з екстремально низькою вагою під час народження - 2 (25,0 %) випадки. Ще у 2 (25,0 %) новонароджених були множинні вади розвитку, найвираженіші з яких: в однієї дитини - укорочення тонкого кишечника, агангліоз тонкої і товстої кишок, агенезія правої нирки та кістозна дисплазія лівої нирки, а в другої - тотальний кістофіброз підшлункової залози, агенезія правої нирки, вроджена гідроцефалія, коарктація аорти.

Определено значение самостоятельной работы студентов как условия профессионального становления будущего врача. Рассмотрены методы, задания и цели усовершенствования самостоятельной работы студентов при подготовке специалистов медицинского профиля.

Розглянуто питання вдосконалення педагогічного процесу у вищій школі. Висвітлено річний досвід роботи зі студентами, що базується на методичних розробках кафедри дитячої хірургії.

Актуальность изучения некротического энтероколита обусловлена сложностью его диагностики в результате неспецифических клинических симптомов. С целью анализа клинических симптомов, методов диагностики и возможностей прогнозирования течения этого заболевания у новорожденных провели обзор специализированной литературы. Установили, что некротический энтероколит является ведущей причиной смерти от желудочно-кишечных причин у недоношенных детей, выжившие пациенты требуют продленной госпитализации в результате разных осложнений. Факторы риска: снижение висцерального кровотока, длительное эмпирическое применение антибиотиков широкого спектра действия, задержка или прерывание энтеральных кормлений, влияние мультирезистентной госпитальной флоры, наличие инфекционного фактора. Современные методы диагностики предусматривают проведение инструментальных, рентгенологических, лабораторных исследований, которые позволяют оптимизировать и спрогнозировать течение заболевания.

Інвагінація кишок є найбільш частою формою набутої непрохідності шлунково-кишкового тракту в дітей. Мета роботи - вивчення особливостей клінічного перебігу та тактики лікування інвагінації кишечника в дітей і проведення аналізу можливостей діагностичних, клінічних та спеціальних методів обстеження. Проведено аналіз результатів лікування 272 дітей у клініці дитячої хірургії з 2004 по 2015 рік. Розроблені об'єктивні критерії оцінки стадій інвагінації, що корелюють зі ступенем ендотоксикозу, змінами функції дихання та кровообігу, порушеннями перистальтики кишечника, а також даними ультразвукового дослідження органів черевної порожнини. У хворих з I стадією інвагінації (233 дитини) ознаки ендотоксикозу не виявлені або вони були невиражені. У 10 дітей здійснене оперативне лікування, у 4 випадках - лапароскопічно. 32 пацієнти мали II стадію інвагінації, у 8 випадках інвагінація розпрямлена консервативно з першої спроби. Другої спроби в дітей з II стадією інвагінації не робимо. Оперативне розпрямлення здійснене 24 хворим. III стадія інвагінації кишечника в дітей (7 хворих) мала прояви ендотоксикозу 3-го ступеня. Усім хворим з III стадією інвагінації виконана серединна лапаротомія. У 5 випадках виявлено некроз інвагінату, цим дітям виконана резекція кишки з подальшим накладанням кінцевої ілеостоми та інтубацією тонкої кишки. У решти (2) хворих інвагінат вдалося розпрямити, і кишка була визнана життєздатною. Накладання первинного анастомозу після резекції кишки в умовах перитоніту вважаємо недопустимим. Висновки: комплексне обстеження дітей з використанням лабораторних і інструментальних методів стало підставою для виділення 3 стадій інвагінації кишечника, що корелювали зі ступенем ендотоксикозу та порушеннями функції кишечника: I стадія - компенсована; II стадія - субкомпенсована; III стадія - декомпенсована. Об'єктивна оцінка стадій інвагінації дозволяє диференціювати обсяг заходів на етапах лікування залежно від стадії захворювання, що значно спрощує вирішення тактичних завдань, які стоять перед хірургом та анестезіологом, до, під час і після дезінвагінації.

Мета роботи - вивчити результати лікування новонароджених з атрезією стравоходу, фактори ризику летального результату в післяопераційному періоді, особливості їх росту і розвитку в перші роки життя. Проаналізовано історії хвороби 84 новонароджених дітей з атрезією стравоходу, прооперованих у клініці дитячої хірургії м. Запоріжжя за 25 років. Народилися недоношеними 52 (63 %) дитини. Переважали хлопчики - 53 (63 %) дитини. У 39 (46 %) дітей виявлено поєднані вади розвитку. Усіх дітей оперували в терміново-плановому порядку, після передопераційної підготовки та комплексного обстеження. У 81 (96 %) дитини було виявлено атрезію стравоходу з нижньою трахеостравохідною норицею, у 2 (1,6 %) дітей атрезія стравоходу без нориці, в однієї дитини було дві нориці. У всіх випадках атрезії з нижньою трахеостравохідною норицею накладено прямий анастомоз "кінець у кінець" після відсікання трахеонориці від трахеї. За великого діастазу між сегментами стравоходу до 3,5 см прямий анастомоз накладено після циркуляторної міотомії верхнього відділу стравоходу. Обом дітям з безнорицевою формою атрезії стравоходу накладено шийну езофагостому - гастростому. До 1995 р. летальність склала 55,5 %, з 1995 по 2005 рр. - 24 % (вижили 10 дітей із 13 прооперованих). За останні 12 років померло троє з прооперованих дітей, що мали супутню патологію серця і головного мозку. Серед ускладнень раннього післяопераційного періоду переважала аспіраційна пневмонія, яка спостерігалася у 53 % випадків. Неспроможність анастомозу відзначено у двох випадках. Висновки: результат оперативного лікування хворих з атрезією стравоходу залежить від правильної оцінки стану хворого під час надходження, раціонального вибору часу і методу оперативного лікування, терміну гестації, наявності супутньої патології та поєднаних вад розвитку.