Проведено аналіз біології, екології, етології, біоценотичної ролі та мисливськогосподарського значення великих хижаків, з'ясовано вплив екологічних та антропогенних чинників на їх поширення та життєдіяльність в умовах Українських Карпат. Подано теоретичні узагальнення щодо стану популяцій великих хижаків, їх взаємовідносин з іншими видами дичини в системі хижак - жертва, обгрунтовано основні принципи стратегії щодо оцінювання їх біоценотичної ролі та заходів з регулювання чисельності. Встановлено, що в Українських Карпатах наприкінці XIX та в XX ст. під тиском антропогенного чинника відбулося скорочення ареалів і чисельності більшості видів великих хижаків. Відносно монолітна структура ареалів перетворилася на значну кількість дрібних осередків, що ускладнило існування спеціалізованих видів (ведмідь, рись), призвело до втрати їх угрупованнями екологічної стійкості, скорочення чисельності. Інші великі хижаки (вовк, лис) виявили значну здатність до існування у зміненому середовищі, обираючи для мешкання багаті на поживу біотопи (агроценози, околиці населених пунктів тощо). У XX ст. найсуттєвішим фактором смертності для великих хижаків стало полювання, особливо браконьєрське, яке визначає стан і динаміку чисельності більшості їх угруповань. Найістотніших змін зазнали ареали ведмедя бурого та рисі. Суттєві зміни відбулися також з ареалом і чисельністю вовка. Найбільш пластичним видом, здатним адаптуватися до трансформованого середовища існування виявився лис.