В останні роки під час хірургічного лікування хворих з приводу первинного гіперпаратиреозу (ПГПТ) застосовують мініінвазивні втручання. Проаналізовано результати використання відеоасистованої паратиреоїдектомії у 8 (32 %) з 25 хворих, яких лікували у клініці, з приводу ПГПТ в період 2010 - 2012 рр. Застосування відеоасистованої паратиреоїдектомії у порівнянні з відкритим втручанням дозволило вірогідно зменшити тривалість операції, частоту післяопераційних ускладнень, досягти кращого косметичного ефекту.

Наголошено на ефективності методу лапароскопічної герніопластики, яку застосовували у разі рубцевих вентральних гриж (ВГ) у 36 хворих. Вік хворих 41 - 72 роки, серед них жінок 28, чоловіків - 8. Розмір грижових воріт від 3 до 15 см. У черевну порожнину вводили 3 - 5 - 10 мм троакарів, розміщуючи їх навколо грижового отвору на відстані 10 см від краю грижі. Роз'єднували зрощення у черевній порожнині, звільняли грижовий мішок від його вмісту. Через розріз шкіри, голкою типу "endoclose", відступаючи від краю грижових воріт на 1 см, у черевну порожнину проводили лігатуру, яку виводили назовні тією ж голкою, захоплюючи протилежний край грижових воріт. Шви накладали на відстані до 1 см один від одного, після чого випускали газ із черевної порожнини і зав'язували нитки, занурюючи вузли під шкіру. Всі операції виконано під загальним знеболенням. Післяопераційний період проходив без ускладнень. Рецидив грижі виявлено у 8,3 % хворих.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.463.054.8

Рубрики:

Післяопераційні грижі

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Увагу приділено покращенню результатів хірургічного лікування пацієнтів із післяопераційними вентральними грижами (ПВГ) шляхом розробки алгоритму вибору удосконалених лапароскопічних і відкритих способів алогерніопластики з урахуванням розміру дефекту черевної стінки, діастазу прямих м'язів живота та внутрішньочеревного тиску (ВЧТ). Визначено, що результати хірургічного лікування ПВГ із використанням відкритих і лапароскопічних способів алогерніопластики, вивчені у пацієнтів груп порівняння, свідчать про наявність високої частоти місцевих і загальних післяопераційних ускладнень, а також високої частоти рецидивів, що зумовлено відсутністю обґрунтування вибору способу операції. Вперше обґрунтовано та розроблено алгоритм вибору способу лапароскопічної та відкритої алопластики ПВГ залежно від розміру дефекту передньої черевної стінки, ширини діастазу прямих м'язів живота та ВЧТ, що забезпечує закриття грижових дефектів без значного натягу тканин, не підвищує ВЧТ і мінімізує частоту місцевих і загальних післяопераційних ускладнень. Удосконалено преперитонеальну лапароскопічну алогерніопластику при ПВГ малого та середнього розміру з використанням трансфасцільних швів, що забезпечує більш високу ефективність післяопераційних результатів у порівнянні з відкритою преперитонеальною пластикою. Визначено, що при ПВГ гігантських розмірів оптимізація вибору способу алогерніопластики ґрунтується на інтраопераційному вимірюванні ВЧТ при зведені країв дефекту та прямих м'язів живота. Обґрунтовано, що використання удосконаленої комбінованої передньої методики роз'єднання анатомічних компонентів черевної стінки у поєднанні з інтраабдомінальною алопластикою (ІРОМ) при гігантських післяопераційних грижах із дозованим зведенням прямих м'язів живота значно знижує вірогідність виникнення інтраабдомінальної гіпертензії. Доведено ефективність використання розробленого алгоритму вибору способу відкритої та лапароскопічної алопластики при ПВГ з урахуванням розміру грижового дефекту та ширини діастазу прямих м'язів живота і ВЧТ.