Вивчено зміни структурно-функціонального стану судинного русла передпліччя та кисті в пацієнтів із вторинним синдромом Рейно залежно від ступеня його тяжкості. Під час реовазографічного обстеження встановлено, що в пацієнтів із легким ступенем перебігу спостерігалися функціональні порушення в судинах як асиметрії кровонаповнення правої та лівої кінцівки, тобто зростання коефіцієнта асиметрії, що підтверджено також даними ультрасонографічного (УСГ) дослідження, а саме збільшенням індексу периферичного опору (ІПО) та пульсаційного індексу (ПІ) без потовщення комплексу інтима - медія. У групах із середнім та тяжким ступенем перебігу за допомогою реовазографії встановлено зменшення реосистолічного індексу. Під час УСГ обстеження в цих групах виявлено подальше зростання ІПО та ПІ, а також збільшення товщини комплексу інтима - медія, що вказує на структурно-функціональні порушення в досліджуваних судинах. Таким чином, ступінь судинних порушень за вторинного синдрому Рейно знаходиться в прямо пропорційній залежності від його клінічного перебігу.

Поширеність синдрому Рейно, за результатами епідеміологічних досліджень, у різних країнах коливається від 2,1 до 16,8 %. Вторинний синдром Рейно (ВСР) трапляється за наявності більш ніж 70 захворювань. Проте, незважаючи на поширеність ВСР, не існує єдиної думки про патогенетичні механізми його виникнення, а також не розроблені сучасні аліоритми його діагностики, без яких важко обрати правильне лікування, що впливає на прогноз працездатності та якість життя пацієнта. Мета роботи - з'ясувати клінічні та патогенетичні особливості перебігу ВСР різних ступенів важкості, розробити аліоритми його діагностики та підвищити ефективність лікування із застосуванням препарату групи блокаторів рецепторів ангіотензину (БРА) II кандесартану. Обстежено 120 пацієнтів із ВСР (101 жінка і 19 чоловіків), середній вік - 48,5 (17 - 73) років у співвідношенні 5:1. Діагностику ВСР проводили за допомогою критеріїв E. Allen, G. Brown. Хворі були стратифіковані на три групи залежно від ступеня важкості клінічних проявів ВСР. Усім пацієнтам призначали лікарський засіб групи БРА кандесартан дозою 4,0 - 8,0 мг раз на добу впродовж чотирьох місяців. Для контролю обстежено 30 здорових добровольців обох статей і того ж віку, що й хворі. Пацієнтів опитували за допомогою спеціального опитувальника (за M. Dziadzio, P. Denton, R. Smith) у динаміці лікування. Констатовано перевагу чинників гуморальної регуляції судинного тонусу вазоконстрикторної дії, таких як ендотеліну-1 (ЕТ-1) та ангіотензину II (АТ II), зростання рівня антинуклеарного фактора (АНФ) прямопропорційно ступеню важкості цієї патолоіії. Проведена патогенетична корекція ВСР кандесартаном сприятливо впливала насамперед на стан судинного русла верхніх кінцівок у випадку всіх клінічних ступенях його важкості. У випадках легкого та середнього ступенів перебігу ВСР досягнуто помітної вазодилятації через зниження рівня ЕТ-1 із одночасним підвищенням показника 6-кето-PGF1alpha, унаслідок чого поліпшився кровоплин у досліджуваних судинах. Важкий ступінь перебігу ВСР виявлявся переважно значними структурними змінами судинного русла, проте під час лікування теж спостерігалися вазодилятація, зниження значень АНФ і пульсового індекса. Висновки: за умови використання кандесартану зафіксовано зменшення рівня больових відчуттів у випадку середнього й важкого ступені перебігу, згідно з ВАШ, і тривалості нападів у випадку важкого ступеня перебігу ВСР.