Встановлено особливості фонографічної та семантичної адаптацій лексичних запозичень у французькій мові на матеріалі новел французьких письменників доби Відродження (М. Наваррської, Б. Деперьє. Ж. Флор, Н. дю Файля і Ф. Б. де Вервіля). Здійснено порівняльну характеристику систем вокалізму та консонантизму французької, провансальської, латинської, італійської й іспанської мов у XVI ст., визначено основні розбіжності між фонемами та графемами мов-джерел. Висвітлено причини взаємозв'язку стародавніх, романських, а також германських мов з французькою мовою даного періоду, з'ясовано вплив інших культур на розвиток її лексичної системи. Визначено, що в процесі фонографічної адаптації лексичних запозичень у французькій мові XVI ст. відтворення іноземних фонем зводилося до етимологічного, а не фонетичного принципу їх фіксації на письмі. Специфіка семантичної адаптації лексичних запозичень до мови-реципієнта полягала у вживанні письменниками в новелах значень слів-етимонів.

Визначено основні види адаптації, прийняті у романському мовознавстві; представлено характерні риси кожного виду адаптації; установлено зв'язок досліджених видів адаптації з рівнями мови.