На підставі загальнотеоретичних принципів категорійної граматики, що передбачає глибокий та всебічний аналіз міжрівневих категорій на базі семантично, структурно та функціонально впорядкованої мовної системи, розкрито граматичну природу категорії ступенів порівняння прикметників і прислівників, її значення у граматиці української мови. Наведено її синтаксико-словотвірний аналіз. Визначено місце компаративів і суперлативів у формально-синтаксичних реченнєвих конструкціях. Висвітлено особливості функціонування ступеньованих форм у семантично-неелементарних реченнях.

С учетом общетеоретических принципов категорийной грамматики, предусматривающих глубокий и всесторонний анализ межуровневых категорий на базе семантично, структурно и функционально упорядоченной языковой системы, раскрыты грамматическая природа категории степеней сравнения прилагательных и наречий, а также их значение в грамматике украинского языка. Приведен ее синтаксико-словообразовательный анализ. Определено место компаративов и суперлативов в формально-синтаксических конструкциях предложений. Освещены особенности функционирования степенированных форм в семантично-неэлементарных предложениях.

Системно описано адресатні синтаксичні одиниці, визначено їх семантико-граматичні особливості на матеріалі сучасної української літературної мови. Адресатні компоненти розглянуто на тлі семантико-синтаксичної, формально-синтаксичної та комунікативної структур речення.

Потрактовано числівники як вторинні невербоцентричні носії валентності. Описано валентний потенціал числівникових предикатів кількісної та кількісно-вікової ознак, семантичні й морфологічні репрезентанти предикатної та субстанціальної синтаксем, а також їх вияв на формально-синтаксичному рівні.

Проведено цілісне дослідження категорій відмінка, валентності та надкатегорії модальності як інтегральних мовних величин, пов'язаних з кількома граматичними сферами. З позиції функціональної морфолого-синтаксичної концепції розглянуто міжрівневу категорію відмінка, виокремлено й ієрархізовано морфологічні семантичні відмінкові грамеми, охарактеризовано особливості морфологічної та синтаксичної парадигм. Визначено диференційні ознаки міжрівневої категорії валентності, простежено її взаємозв'язок з лексико-семантичним, синтаксичним і морфологічним рівнями мови, розмежовано похідну та непохідну валентності. З урахуванням функційно-категорійної теорії запропоновано системно-структурну кваліфікацію модальності як міжрівневої надкатегорії, з'ясовано типологічні ознаки трьох її складників - морфологічної, синтаксичної та лексико-граматичної модальностей, описано їх грамемну спеціалізацію.

Проаналізовано міжрівневу морфолого-синтаксичну категорію відмінка іменника з позицій функційно-категорійної граматики, подано дефініції відмінка як категорії і як грамеми, визначено специфічні парадигматичні ознаки іменників, на основі чого оновлено окремі традиційні постулати, пов'язані з морфологічною кваліфікацією вказаної категорії.

Обгрунтовано міжрівневий статус категорій відмінка й валентності та надкатегорії модальності як інтегральних мовних величин, пов'язаних із кількома граматичними сферами. Досліджено міжрівневу категорію відмінка, виокремлено й ієрархізовано морфологічні та семантичні відмінкові грамеми, охарактеризовано засоби їх реалізації, особливості морфологічної і синтаксичної парадигм. Установлено диференційні ознаки та багатоярусну організацію міжрівневої категорії валентності, акцентовано на її зв'язку з лексико-семантичним, синтаксичним і морфологічним рівнями мови. Розмежовано непохідну дієслівну валентність та похідну валентність транспонованих прикметників, прислівників, числівників і вторинних (віддієслівних та відприкметникових) іменників, з'ясовано особливості їх грамемного членування.

Розглянуто семантичний відмінок "суб'єкт", вирізнено його значеннєві варіанти, обгрунтовано первинні та вторинні формальні засоби вираження, пов'язані з морфологічними відмінками.

Здійснено комплексне вивчення граматичної категорії синтаксичної модальності, надано її дефініцію; з'ясовано специфіку та грамемний вияв, описано систему класифікаційних ознак, що лежать в основі виокремлення всіх синтаксичних модальних значень; охарактеризовано формальні засоби їх реалізації.

Запропоновано різноаспектне дослідження спрямованих в іменникову сферу дієслів, з'ясовано умови їхньої синтаксичної, морфологічної та семантичної субстантивації, охарактеризовано граматичну та значеннєву палітру віддієслівних іменникових компонентів, розглянуто їх видові та валентні ознаки, закцентовано на іменникових морфологічних категоріях віддієслівних форм.

Здійснено комплексний аналіз комунікативно-прагматичних парадигм речень-висловлень у сучасній українській мові. Визначено поняття комунікативно-прагматичної парадигми у зв'язку з комунікативно-синтаксичною категорією настанови, орієнтованої на вияв мети комунікативного акту. Вивчено погляди лінгвістів на комунікативні типи висловлень. Вибудувано кількарівневу комунікативно-прагматичну парадигму висловлень відповідно до комунікативної настанови мовців. Теоретичну проблематику розглянуто на тлі морфологічної і синтаксичної структури сучасної української літературної мови. На матеріалі художніх текстів сучасної української мови виявлено лексико-граматичні засоби репрезентації комунікативних парадигм висловлень: частки, модальні слова, займенники, прислівники, дієслівні форми, перформативи, інтонацію, порядок слів, повтори, специфічні синтаксичні конструкції (номінативні, вокативні, еліптичні) тощо. На найвищому рівні виокремлено такі основні комунікативні парадигми, репрезентовані відповідними комунікативними типами висловлень: інформативні, директивні, оптативні, етикетні, оцінні, питальні, кожна з яких на нижчих рівнях членування охоплює підпарадигми, зумовлені конкретними інтенціями учасників спілкування. Інформативна парадигма охоплює розповідні речення реальної модальності, які забезпечують потребу мовця висловити думку, констатувати факти дійсності, повідомити про щось, підтвердити чи заперечити інформацію. Директивна парадигма репрезентована спонукальними конструкціями з дієслівними предикатами у формах імператива, які містять наказ, вимогу, розпорядження, заклик, пораду, застереження, заохочення, прохання, благання, умовляння, запрошення, дозвіл, заборону. Оптативна парадигма охоплює висловлення з дієслівними предикатами бажального способу з семантикою бажаних для мовця дій, процесів, станів. Сукупність висловлень мовленнєвого етикету формують етикетну комунікативно-прагматичну парадигму. Оцінна парадигма охоплює висловлення переважно номінативного типу, що виражають позитивні характеристики осіб, предметів, явищ довкілля: схвалення, захоплення, приємне здивування, повагу, шану. Питальна надпарадигма являє собою сукупність таких комунікативно-прагматичних парадигм: уточнювальної, з'ясувальної, риторичної, спонукальної.

Проаналізовано кодифіковані та некодифіковані негативнооцінні лексеми з власне-образливою конотацією та контекстуально набутою, які формують інвективний континуум в українських медіатекстах. Виділено тематичні групи образливої лексики семантичного діапазону "Людина", які відбивають фізичні, психоемоційні, морально-етичні якості адресата, його етнічну, соціально-професійну, гендерну, конфесійну, політичну належність. Визначено їхній психолінгвістичний потенціал і прагматичне спрямування. Встановлено лінгвістичні та позалінгвальні чинники інтенсивності негативного впливу інвективи на психологію індивіда та масову свідомість, яка залежить, з одного боку, від змістового наповнення образливого вислову, його спрямування, з іншого - від вікових, індивідуально-психологічних особливостей реципієнта, рівня його вихованості, ментальності, темпераменту, стресостійкості, соціального статусу.

Посібник укладено відповідно до освітньо-наукової програми підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії, а також вимог кредитно-модульної організації навчального процесу. Він містить теоретичний матеріал про специфіку й жанрові різновиди академічної риторики, академічну доброчесність, особливості наукової суперечки, аргументації та спростування в науковій комунікації, сучасний етикет академічного спілкування, майстерність формулювання питань і відповідей. Наведено відомості про структуру курсу «Академічна риторика», питання для обговорення на практичних заняттях, завдання для самостійної роботи, відомості про методи й засоби діагностики успішності навчання, тексти для аналізу, предметний покажчик, список джерел. Поданий у посібникові матеріал сприятиме оптимізації навчальної діяльності здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії, дасть змогу виробити й удосконалити необхідні для них навички та вміння.