Исследование влияния пептидов на стимулированную гистамином или пентагастрином желудочную секрецию проведены в хроническом эксперименте на собаках с фистулой желудка по Басову. При стимуляции желудочной секреции парентерально вводили пептиды различного происхождения: мет- и лейэнкефалины, ангиотензины - I и II, окситоцин, субстанцию Р, гормоны желез внутренней секреции - инсулин, глюкагон, гастрин. При помощи метода фармакологического анализа стимуляции или блокады холинергических или адренергических рецепторов париетальных энтероцитов, на основании экспериментальных исследований и литературных данных предложена модель периферической цепи нейрогуморальной регуляции желудочной секреции.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.435.1-59

Рубрики:

Пухлини печінки

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.445.51-99

Рубрики:

Операції на печінці

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.445.51-99

Рубрики:

Операції на печінці

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - проаналізувати віддалені результати передопераційної емболізації гілок ворітної печінкової вени (ЕГВПВ) у пацієнтів з розповсюдженими новоутвореннями печінки і гранично малим розрахунковим залишковим об'ємом печінки (РЗОП). З 2004 по 2014 рр. обширну резекцію печінки (ОРП) виконано у 285 пацієнтів, яким застосовували ЕГВПВ (основна група), а також у 353 пацієнтів без застосування ендоваскулярної підготовки (контрольна група). В обох групах вивчено динаміку лабораторних показників, структуру ускладнень та летальність, віддалену виживаність. В основній групі констатовано достовірно нижчу частоту гострої печінкової недостатності та пов'язану з нею нижчу післяопераційну летальність - відповідно 2,3 і 4,6 % порівняно з контрольною групою - відповідно 9,3 і 8,8%. Динаміка лабораторних даних свідчила про меншу інтенсивність післяопераційного гепатоцитолізу та менший ступінь зниження синтетичної функції печінки в основній групі, що підтверджувало кращу функціональну адаптацію печінкового залишку у пацієнтів, яким застосована передопераційна ЕГВПВ. Висновки: передопераційна ЕГВПВ дозволяє знизити частоту післяопераційних ускладнень та летальність у пацієнтів з новоутвореннями печінки за рахунок кращої функціональної адаптації печінкового залишку.

Мета роботи - дослідити і покращити результати хірургічного лікування дітей з гепатобластомою. Проведено хірургічне лікування 90 дітей з гепатобластомою: 81 пацієнту виконана резекція печінки, а 9 дітям з нерезектабельною формою гепатобластоми виконана трансплантація частини печінки від живого родинного донора. Більш важкі післяопераційні ускладнення (від III-b до V ступеня за Dindo - Clavien) спостерігалися у резекційній групі пацієнтів. Післяопераційна летальність після резекції печінки склала 5 % (n = 4), а після трансплантації печінки летальних випадків не було. 5-річна безрецидивна виживаність у трансплантаційній групі склала 69,2 % проти 62,5 % у резекційній групі, а загальна виживаність - 75 % проти 71 % відповідно. Висновки: резекційні та трансплантаційні технології є ефективними методами хірургічного лікування гепатобластоми у дітей та у поєднанні з хіміотерапією дозволяють отримати хороший довгостроковий результат. Найближчі та віддалені результати після трансплантації печінки кращі, ніж після резекції печінки, незважаючи на більший об'єм пухлинного ураження печінки у пацієнтів трансплантаційної групи. Трансплантація печінки є єдиним ефективним методом хірургічного лікування у дітей з нерезектабельною гепатобластомою.

Мета роботи - дослідити і покращити результати хірургічного лікування дітей з гепатобластомою. Проведено хірургічне лікування 90 дітей з гепатобластомою: 81 пацієнту виконана резекція печінки, а 9 дітям з нерезектабельною формою гепатобластоми виконана трансплантація частини печінки від живого родинного донора. Більш важкі післяопераційні ускладнення (від III-b до V ступеня за Dindo - Clavien) спостерігалися у резекційній групі пацієнтів. Післяопераційна летальність після резекції печінки склала 5 % (n = 4), а після трансплантації печінки летальних випадків не було. 5-річна безрецидивна виживаність у трансплантаційній групі склала 69,2 % проти 62,5 % у резекційній групі, а загальна виживаність - 75 % проти 71 % відповідно. Висновки: резекційні та трансплантаційні технології є ефективними методами хірургічного лікування гепатобластоми у дітей та у поєднанні з хіміотерапією дозволяють отримати хороший довгостроковий результат. Найближчі та віддалені результати після трансплантації печінки кращі, ніж після резекції печінки, незважаючи на більший об'єм пухлинного ураження печінки у пацієнтів трансплантаційної групи. Трансплантація печінки є єдиним ефективним методом хірургічного лікування у дітей з нерезектабельною гепатобластомою.