Індекс рубрикатора НБУВ: Р365

Рубрики:

Іонізуюче випромінювання у терапії

Шифр НБУВ: Ж14579 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Сформовано концепцію щодо моделювання підвищення ефективності використання трудового потенціалу регіону (ТПР), реалізація якої дозволяє при управлінні ТПР враховувати інтереси органів державного управління та представників роботодавців, самозайнятих і найманих працівників. Удосконалено систему показників оцінювання ефективності використання ТПР на основі побудови структурної моделі ефективності використання ТПР і рефлексивної моделі управління підвищенням ефективності використання ТПР, які відображають рефлексивну взаємодію управління економіки обласної державної адміністрації та трудового потенціалу. Набули подальшого розвитку узагальнення теоретичних засад щодо економічної сутності трудового потенціалу як економічної категорії, його змісту і ролі за умов ринкової економіки, а також методика розрахунку інтегрального показника ефективного використання ТПР шляхом розробки процедури нормування показників, що враховує як межі зміни показника, так і його бажану спрямованість.

Розглянуто питання щодо інтересу, до якого спричинило обов'язковість створення служб (підрозділів) внутрішнього аудиту (ВА) для частини суб'єктів господарювання в Україні, що підвищило попит на аутсорсинг ВА з боку підприємств і його пропозицію з боку аудиторських фірм. Завдяки аналізу нормативних актів встановлено правомірність застосування аутсорсингу ВА у вітчизняній практиці, а також на основі вивчення останніх досліджень вітчизняних та іноземних авторів визначено чинники, які слід враховувати під час прийняття рішення щодо аутсорсингу ВА. Аргументовано, що аутсорсинг ВА слід розглядати як безповоротний крок, який має бути здійснений з урахуванням ключових чинників вартості та ефективності, варіантів аутсорсингу, його недоліків і переваг, видів аутсорсерів, а також за зваженого аналізу багатьох питань для розгляду й факторів ризику.

Уперше у вітчизняному філософсько-релігієзнавчому дискурсі запропоновано цілісний концептуальний підхід до релігійних практик як релігійного та соціокультурного феномену. Проаналізовано наявні у вітчизняному соціогуманітарному дискурсі тлумачення поняття "релігійні практики" та запропоновано авторське його тлумачення. Обгрунтовано авторську позицію щодо дистанціювання від тлумачення релігійних практик виключно як практик церковних. Доведено, що релігійні практики - це відкрита система взаємодії релігійних тексту та дій. Проаналізовано та уточнено основні інституціалізовані форми релігійної практики та запропоновано їх авторську ієрархічну схему: культ - ритуал - обряд. У цьому контексті, по-перше, показано сутнісну відмінність ритуалу в архаїчних, традиційних та сучасних суспільствах, по-друге, обгрунтовано необхідність розмежування понять "ритуал" та "релігійний ритуал". Проаналіовано специфіку релігійних практик релігій традиції об'явлення, показано кардинальні відмінності догматичних засад та соціокультурних виявів релігійної практики релігій традиції об'явлення, що супроводжено єдністю сотеріологічних інтенцій, насамперед досягненні єдності з Богом, реалізація яких здійснюється в земному житті. Особливу увагу приділено вивченню особливостей функціонування релігійних практик у суспільстві.