Розкрито причини і наслідки сепаратизму в сучасному світі. Надано класифікацію чинників сепаратизму у різних регіонах світу.

Досліджено політичну кризу як фактор розвитку політичних інститутів і політичної системи в цілому. Визначено етапи розвитку наукової думки щодо проблематики політичної кризи. Обгрунтовано тезу, що криза може мати не лише негативні, а й позитивні наслідки для розвитку політичної системи. Проаналізовано інституційний і системний виміри вияву кризових явищ в умовах конституювання та функціонування політичної системи. Обгрунтовано, що політична криза в сучасних умовах може виникати у квазіреальному середовищі з подальшим поширенням на сферу реальної політики. Доведено, що політична криза виявляється як на загальнонаціональному рівні, так і на рівні муніципальних утворень. Запропоновано практичні рекомендації з метою подолання негативних наслідків політичних криз в Україні, що мають сприяти подальшій стабілізації функціонування вітчизняної політичної системи.

Досліджено проблеми геополітичного самовизначення українського суспільства. Висвітлено ексіологічний вимір політичної кризи в Україні. Проаналізовано етногенез української нації за умов "гібридної експансії". Приділено увагу питанню мовної політики в сучасній Україні.

Проаналізовано інституційний та системний підходи до дослідження української кризи. Визначено циклічність політичних криз та проаналізовано причини їх виникнення. Визначено місце України на геополітичній мапі світу згідно з міжнародними оцінками. Запропоновано розглядати українське питання як прецедент перебудови Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин та актуалізовано проблемне питання першопричини такої глибокої політико-військової та економічної кризи. Розглянуто актуальне для України питання світового досвіду боротьби з тероризмом та завершення терористичних кампаній. Увагу приділено питанням миротворчої місії ООН у світі та, зокрема в Україні, на тлі військових дій та масштабної гуманітарної катастрофи на Донбасі.

Розглянуто аксіологічну кризу як феномен, що безпосередньо впливає на розвиток політичної системи суспільства. Виокремлено міжгенераційні та культурно-цивілізаційні виміри аксіологічної кризи. Розглянуто особливості аксіологічних криз за умов демократичного транзиту крізь призму Революції Гідності. Окреслено роль системи вищої освіти у мінімізації негативних наслідків аксіологічних криз.

Подано сучасні наукові інтерпретації політичної кризи. Розглянуто основні віхи еволюції концепту кризи в політичній думці. Виокремлено основні типи криз у політичній системі. Висвітлено основні особливості перебігу політичних криз в Україні. Особливу увагу приділено конкретним прикладам із політичної практики країн світу.

Розглянуто особливості формування іміджу країни в контексті створення успішної туристичної політики. Наведено низку дефініцій іміджу та підходів до його інтерпретації. Приділено увагу рівням формування іміджу країни, особливо стереотипам, які на нього впливають. Досліджено основні складники сучасного туристичного іміджу країни. Природно-географічні фактори включають моря, річки, водоспади, гори, пустелі тощо. До культурно-історичних чинників належать музеї, пам'ятники, досягнення науки та техніки, місця історичних подій, залишки стародавніх поселень тощо. Соціально-політичні фактори - це політичний режим, рівень свободи преси, обмеження для громадян та іноземців, наявність чи відсутність політичної опозиції. Соціально-економічні фактори включають структуру зайнятості населення, рівномірність розподілу доходів, злочинність, індекс розвитку людини, освіченість місцевого населення, зокрема володіння мовами. Надзвичайно важливими для іміджу є норми цивільного, адміністративного та кримінального права в країні. Підкреслено, що формування іміджу країни передбачає використання як традиційних, так і нових атракцій. Доведено, що політичні й воєнні фактори часто перешкоджають ознайомленню з історією та культурою. Продемонстровано, що тоталітарні та фундаменталістські режими шкодять культурній спадщині. На прикладах Нідерландів та Великої Британії розкрито роль монархії у створенні привабливого туристичного іміджу. У роботі зроблено спробу умовно виокремити дві парадигми туристичної політики сучасних країн: "відкритості" та "закритості". Вони полягають у максимально необмеженому або, відповідно, частково чи повністю обмеженому доступі до певних об'єктів, міст, регіонів або країни загалом. Це пов'язано з питаннями безпеки, політики, релігії, екології тощо. Розглянуто окремі спроби підвищення ефективності туристичної політики в Україні. Підкреслено, що в умовах пандемії державна політика у сфері туризму має враховувати як необхідність збереження безперервних туристичних потоків, так і вимоги санітарної безпеки.